192 
Серце Гаррі знову закалатало з шаленою швидкістю. Усе це якось не складалося.
— Але чому професор Дамблдор хоче це все припинити? — несподівано запитав він. — Мені воно не дуже подобається, але ж користь з цього була! Тобто… я ж побачив, як та змія напала на містера Візлі, а інакше професор Дамблдор не зміг би його врятувати. Пане професоре?
Снейп якийсь час дивився на Гаррі, все ще водячи пальцем по губах. А потім заговорив повільно й обережно, ніби ретельно виважував кожнісіньке слово.
— Схоже, що Темний Лорд до останнього часу не усвідомлював цього зв’язку між ним і тобою. Досі ти відчував його емоції, вловлював його думки, але він про це не знав. Але видіння, яке ти мав напередодні Різдва…
— Зі змією та містером Візлі?
— Не перебивай мене, Поттере, — погрозливо мовив Снейп. — Як я вже сказав, видіння, яке ти мав перед Різдвом, було таким потужним проникненням у думки Темного Лорда…
— Але ж я це бачив зміїними очима, а не його!
— Мені здається, Поттере, що я тобі звелів не перебивати!
Але Гаррі не цікавило, розсердився Снейп чи ні. Нарешті він намацав нитку, що може вивести його з цього лабіринту. Підсунувся на самісінький краєчок стільця й напружився, ніби ось–ось готовий був злетіти.
— Як сталося, що я бачив усе зміїними очима, якщо вловлював думки Волдеморта?
— Не називай імені Темного Лорда! — роздратувався Снейп. Запала неприємна мовчанка. Вони люто дивилися один на одного над ситом спогадів.
— Його так називає професор Дамблдор, — спокійно пояснив Гаррі.
— Дамблдор надзвичайно могутній чаклун, — пробурмотів Снейп. — Він може безпечно називати це ім’я… а от ми всі… — Снейп мимоволі потер те місце на лівій руці, що було, як знав Гаррі, затавроване Чорною міткою.
— Я просто хотів знати, — якомога ввічливіше вимовив Гаррі, — чому…
— Схоже, ти опинився у зміїній голові тому, що там у ту мить перебував і сам Темний Лорд, — гаркнув Снейп. — Він заволодів змією, тому тобі й наснилося, що ти проник у неї.
— І Вол… він… збагнув, що я там був?
— Схоже на те, — холодно підтвердив Снейп.
— А звідки ви знаєте? — допитувався Гаррі. — Це лише здогад професора Дамблдора чи…
— Я тобі звелів, — просичав Снейп, випроставшись у кріслі і втупившись у Гаррі щілинками очей, — звертатися до мене «пане професоре»!
— Так, пане професоре, — нетерпляче погодився Гаррі, але звідки ви знаєте?..
— Досить того, що знаю, — жорстко урвав його Снейп. — Найважливіше, що Темний Лорд тепер знає про твою здатність проникати в його думки та почуття. А ще він дійшов висновку, що це все може відбуватися і в зворотному напрямку, тобто усвідомив, що він теж може проникати у твої думки й почуття…
— І може мене собі підкорити? — запитав Гаррі й поспіхом додав: — Пане професоре?
— Може, — незворушно й холодно озвався Снейп. — Ось для чого й потрібна блокологія.
Снейп витяг із внутрішньої кишені мантії чарівну паличку, і Гаррі весь аж напружився, проте Снейп лише підніс її собі до скроні й доторкнувся до коренів масного волосся. Коли забрав паличку, то між нею й скронею простяглася, мов товста павутинка, якась срібляста речовина. Вона обірвалася, щойно він смикнув паличкою, і поволі впала в сито спогадів, де сріблясто–біло завирувала — ні газ, ні рідина. Снейп ще двічі підносив чарівну паличку до скроні і струшував у кам’яну чашу сріблясту речовину. Потім без жодних пояснень обережно взяв сито спогадів, поставив його на поличку й повернув обличчя до Гаррі, тримаючи чарівну паличку напоготові.
— Поттере, устань і витягни чарівну паличку.
Гаррі нервово підвівся. Вони стояли один навпроти одного, розділені столом.
— Спробуй за допомогою чарівної палички мене роззброїти або ж захиститися будь–яким відомим тобі способом, — звелів Снейп.
— А ви що зробите? — боязко глянув на Снейпову чарівну паличку Гаррі.
— Я спробую проникнути у твій мозок, — м’яко прошелестів Снейп. — Побачимо, який ти чинитимеш опір. Мені казали, що ти вже виявляв здатність опиратися закляттю «Імперіус». Від цього треба захищатися схожим чином… ну, приготуйся. Леґіліменс!
Снейп завдав удару раніше, ніж Гаррі встиг зосередитися й налаштуватися на опір. Кабінет поплив у нього перед очима і зник. У голові ніби замерехтіла кіноплівка з такими яскравими образами, що вони його засліпили й змусили забути про все довкола.
192 
