187 
Мертвотно–бліде Снейпове обличчя вкрилося неприємним рум’янцем. Гаррі сів на стілець біля Сіріуса з протилежного від Снейпа боку стола.
— Поттере, я мав би зустрітися з тобою наодинці, — на Снейпових губах з’явилася знайома крива посмішка, — але Блек…
— Я його хрещений батько, — ще голосніше, ніж перед тим, вигукнув Сіріус.
— Я прибув сюди за Дамблдоровим наказом, — Снейпів голос, на відміну від Сіріусового, ставав дедалі тихіший і в’їдливіший, — але ти, Блек, можеш залишатися, я не проти. Ти ж любиш почуватися… залученим.
— Що ти цим хочеш сказати? — зірвався на ноги Сіріус, а його стілець перекинувся на підлогу.
— Тільки те, що я розумію, як тебе… е–е… дратує той факт, що ти не робиш для Ордену нічого корисного, — наголосив на останньому слові Снейп.
Тепер уже почервонів Сіріус. Снейп переможно скривив губи й повернувся до Гаррі.
— Поттере, мене сюди прислав директор — переказати його побажання, щоб ти цієї чверті почав вивчати блокологію.
— Що вивчати? — не зрозумів Гаррі. Снейп вишкірився ще глузливіше.
— Блокологію, Поттере. Магічний захист розуму від зовнішнього проникнення. Маловідому, але вельми корисну галузь магії.
Серце Гаррі закалатало з шаленою швидкістю. Захист від зовнішнього проникнення? Але ж він не одержимий, з цим усі погодилися…
— А навіщо мені вивчати ту логію… як там її? — вигукнув він.
— Бо директор вважає це слушним, — єлейним голосом пояснив Снейп. — Щотижня матимеш приватні уроки, але нікому про це не розповідатимеш, особливо Долорес Амбридж. Ти зрозумів?
— Так, — відповів Гаррі. — А хто мене буде вчити?
Снейп підняв брову.
— Я, — сказав він.
Гаррі відчув, як у нього похололо в грудях. Додаткові уроки зі Снейпом… за що йому така кара? Він зиркнув на Сіріуса, шукаючи підтримки.
— А чому Дамблдор сам не може навчати Гаррі? — агресивно спитав Сіріус. — Чому ти?
— Мабуть, тому, що директор воліє доручати все неприємне іншим, — шовково відказав Снейп. — Можу тебе запевнити, що я не домагався цієї роботи. — Він підвівся. — Поттере, чекатиму тебе в понеділок о шостій вечора. У моєму кабінеті. Якщо хтось поцікавиться, скажи, що йдеш по лікувальну настоянку. Хто бачив тебе на моїх уроках, не стане заперечувати, що тобі потрібно лікуватися.
Він рвучко рушив до виходу, аж його чорний дорожній плащ розвіявся у нього за плечима.
— Стривай, — зупинив його Сіріус і випростався на стільці.
— Блек, я поспішаю. На відміну від тебе, я не маю необмеженого вільного часу.
— Тоді я відразу до суті, — встав Сіріус. Він був значно вищий за Снейпа, що, як помітив Гаррі, стискав у кишені кулак — мабуть, тримав чарівну паличку. — Якщо я почую, що ти використовуєш ці уроки блокології, щоб знущатися над Гаррі, то ти мені за це відповіси.
— Як зворушливо, — зневажливо посміхнувся Снейп. — Але ж ти вже, мабуть, помітив, що Поттер дуже схожий на свого батька?
— Помітив, — гордо відповів Сіріус.
— Тоді ти мусиш знати, який він зарозумілий, і що будь–яке зауваження відскакує від нього, наче горох від стіни, єлейно сказав Снейп.
Сіріус різко відштовхнув стільця і рушив навкруг столу до Снейпа, на ходу витягаючи чарівну паличку. Снейп вихопив свою. Вони наготувалися до бійки. Сіріус лютував, а Снейп вираховував ситуацію, зиркаючи то на кінчик Сіріусової чарівної палички, то на його обличчя.
— Сіріусе! — вигукнув Гаррі, але той ніби й не чув.
— Я попередив тебе, Слинявусе, — Сіріус наблизився до Снейпа мало не впритул, — я чхати хотів на те, що Дамблдор вважає, ніби ти виправився. Мені видніше!
— Чого ж ти йому не скажеш? — просичав Снейп. — Боїшся, що він не сприйме серйозно поради чоловіка, який ось уже півроку переховується в материному домі?
— А скажи мені, як там зараз Луціус Мелфой? Мабуть, радіє, що його вірний цуцик працює в Гоґвортсі?
— До речі про собак, — м’яко озвався Снейп, — чи відомо тобі, що Луціус Мелфой упізнав тебе, коли ти влаштував собі прогуляночку? Це ти, Блек, добре придумав — показатися на вокзальній платформі, де тобі ніщо не загрожувало… зате тепер ти маєш залізні підстави в майбутньому навіть носа не висувати зі своєї нори.
Сіріус підняв чарівну паличку.
— НІ! — закричав Гаррі, перестрибуючи стіл і намагаючись їх розборонити. — Сіріусе, не треба!
— Ти хочеш сказати, що я боягуз? — заревів Сіріус, відпихаючи від себе Гаррі, але той не вступався.
187 
