197 
— Ой, Боже… — Герміона ошелешено втупилася в газету.
— Що там іще? — занепокоєно спохопився Гаррі.
— Це просто… жах, — приголомшено відповіла Герміона. Вона розгорнула газету на десятій сторінці і віддала її хлопцям.
ТРАГІЧНА ЗАГИБЕЛЬ ПРАЦІВНИКА МІНІСТЕРСТВА МАГІЇ
«Адміністрація лікарні Святого Мунґо вчора пообіцяла провести повне розслідування смерті 49–річного працівника Міністерства магії Бродеріка Боуда, котрого знайшли у власному ліжку задушеним рослиною з вазона. Цілителі, які прибули на місце події, не зуміли оживити містера Боуда, що за кілька тижнів до смерті був поранений під час нещасного випадку на роботі.
Головну цілительку палати містера Боуда Міріам Страут тимчасово усунуто від виконання обов’язків, тому вона вчора не змогла прокоментувати подію, однак речник лікарні заявив таке:
— Ми маємо суворі обмеження щодо речей, які дозволено тримати в палатах, але, здається, цілителька Страут, надміру завантажена роботою в різдвяний період, недооцінила небезпечність рослини на тумбочці біля ліжка містера Боуда. Коли він почав потроху говорити й рухатися, цілителька Страут дозволила містерові Боуду самому доглядати рослину, не роздивившись, що то був не безневинний пурхоцвіт, а живець рослини «пастка диявола». Отож, коли містер Боуд, який почав одужувати, доторкнувся до рослини, вона негайно його задушила.
У лікарні Святого Мунґо й досі не спромоглися пояснити, яким чином ця рослина потрапила до палати, і тому просять зголоситися чарівників та чарівниць, які володіють будь–якою інформацією з цього приводу».
— Боуд… — вимовив Рон. — Боуд. Десь я вже чув це прізвище…
— Ми його бачили, — прошепотіла Герміона. — У лікарні Святого Мунґо, пам’ятаєш? Він був на ліжку навпроти Локарта, лежав собі й дивився у стелю. І ми бачили, як там опинилася пастка диявола. Вона… цілителька… сказала, що то був різдвяний дарунок.
Гаррі ще раз переглянув допис. Жах здіймався в горлі, гіркий, мов жовч.
— І як це ми не впізнали пастку диявола? Ми ж її раніше бачили… ми могли б не допустити його смерті.
— А хто міг подумати, що пастка диявола опиниться в лікарні під виглядом домашнього вазончика? — різко озвався Рон. — Ми тут не винні, а ось тих, хто прислав її тому чолов’язі, варто було б розшукати! Якісь телепні! Чому вони не перевіряли, що купують?
— Ой, Роне, перестань! — голос у Герміони тремтів. — Не думаю, що можна посадити пастку диявола у вазон і не помітити, що вона намагається вбити кожного, хто до неї торкається. Це було вбивство… До того ж, тонко продумане… Якщо рослину прислали анонімно, то хіба довідаєшся, хто це зробив?
Гаррі не думав про пастку диявола. Він пригадав, як спускався в ліфті на дев’ятий рівень міністерства в день слухання своєї справи, і як на рівні Великої зали до ліфта зайшов чоловік з пожовклим лицем.
— Я зустрічав Боуда, — поволі проказав він. — Бачив його, як був у міністерстві з твоїм татом.
Рон аж рота роззявив.
— А я чув, як тато говорив про нього вдома! Він був невимовником… працював у відділі таємниць!
Якусь мить вони дивилися один на одного, а тоді Герміона висмикнула в них газету, склала, ще раз сердито поглянула на фотографії десятьох смертежерів–утікачів і зірвалася на ноги.
— Куди ти? — здивувався Рон.
— Відіслати листа, — відповіла Герміона, закидаючи на плече портфеля. — Це… не знаю, чи… але варто спробувати… і лише я це зможу.
— Мене просто бісить, коли вона так поводиться, — пожалівся Рон, встаючи разом з Гаррі з–за столу і значно поволіше за Герміону виходячи з Великої зали. — Невже так важко хоч раз нам сказати, що вона задумала? На це пішло б не більше десяти секунд… О! Геґрід!
Геґрід спинився за дверима у вестибюль, пропускаючи поперед себе гурт рейвенкловців. Він і досі був увесь у синцях, як того дня, коли повернувся з подорожі до велетнів, а на носі виднівся свіжий поріз.
— Як там, усьо файно? — спробував він зобразити усмішку, але спромігся тільки на болісну гримасу.
— Геґріде, що з тобою? — поцікавився Гаррі, коли той пошкандибав за рейвенкловцями.
— Та всьо файно, — якомога безтурботніше постарався сказати Геґрід, та це йому не дуже вдалося. Махнув рукою і ледь не збив з ніг налякану професорку Вектор, яка саме повз них проходила. — Повно роботи… до уроків треба готуватися… у двох саламандр з’явилася лускова гниль… а ще я си отримав іспитовий термін, — проказав він.
197 
