186 
— Будемо, мабуть, вертатися, — зітхнула місіс Лонґботом, надіваючи довгі зелені рукавички. — Була дуже рада з вами всіма познайомитися. Невіле, викинь ту обгортку в кошик для сміття, вона вже тобі стільки їх надавала, що можеш обклеїти цілу кімнату.
Але Гаррі помітив, як Невіл, виходячи з палати, крадькома запхав обгортку в кишеню. Двері за ними зачинилися. — Я й не знала, — сказала Герміона, готова розплакатися.
— Я теж, — хрипко озвався Рон.
— І я, — прошепотіла Джіні. Вони всі подивилися на Гаррі.
— Я знав, — сумно зізнався він. — Мені розповів Дамблдор, але я пообіцяв нікому більше не казати… саме за це й посадили в Азкабан Белатрису Лестранж — за те, що катувала Невілових батьків закляттям «Круціатус», аж доки вони збожеволіли.
— То це зробила Белатриса Лестранж? — жахнулася Герміона. — Та жінка, чиє фото повісив у своїй комірчині Крічер?
Запала довга мовчанка, котру перервав сердитий голос Локарта:
— Я що, даремно тут підписував?
Розділ двадцять четвертий
БЛОКОЛОГІЯ
Крічер, як виявилося, зачаївся на горищі. Сіріус розповідав, що знайшов його там, укритого порохом і заклопотаного, поза сумнівом, пошуками нових реліквій Блекової родини для своєї схованки в комірчині. Хоч Сіріуса й задовольнила ця версія, та Гаррі відчув неспокій. Крічер тепер мав кращий настрій, менше, ніж раніше, буркотів усілякі прокльони і слухняніше виконував накази, проте раз чи двічі Гаррі ловив на собі його пожадливий погляд, але той одразу від нього відвертався.
Гаррі не ділився своїми невиразними підозрами з Сіріусом, чия веселість випаровувалася разом із завершенням різдвяних канікул. Наближався день їхнього від’їзду до Гоґвортсу, і в Сіріуса дедалі частішали «напади відлюдькуватості», як називала їх місіс Візлі, під час яких він ставав мовчазний, дратівливий, і по кілька годин сидів у кімнаті Бакбика. Його похмурість пронизувала весь будинок, просочуючись попід дверима, ніби якийсь отруйний газ, і заражала всіх присутніх.
Гаррі не хотів знову залишати Сіріуса на самоті з Крічером. Якщо чесно, то він уперше в житті нітрохи не прагнув повертатися в Гоґвортс. Адже в школі панувала тиранія Долорес Амбридж, котра за час їхньої відсутності проштовхнула, поза сумнівом, ще з десяток постанов. Йому вже не світив квідич, натомість з наближенням іспитів мала тільки зростати кількість домашніх завдань, а Дамблдор і досі залишався недоступний. Правду кажучи, якби не ДА, Гаррі, мабуть, благав би Сіріуса, щоб дозволив йому покинути Гоґвортс і залишитися на площі Ґримо.
А в останній день канікул сталося таке, після чого Гаррі взагалі почав жахатися повернення до школи.
— Гаррі, любий, — зазирнула місіс Візлі до кімнати Гаррі й Рона. Ті якраз грали в чарівні шахи в присутності Герміони, Джіні та Криволапика. — Чи не міг би ти зайти на кухню? З тобою хотів би поговорити професор Снейп.
До Гаррі не відразу дійшли її слова. Його тура саме ув’язалася в запеклу битву з Роновим пішаком і Гаррі захоплено її підганяв.
— Збивай його… збивай, це звичайний пішак, дурна! Вибачте, місіс Візлі, що ви сказали?
— Професор Снейп. На кухні. Хоче поговорити.
Гаррі злякано розкрив рота. Подивився на Рона, Джіні й Герміону, а ті на нього. Криволапик, якого Герміона ледве стримувала останню чверть години, радісно стрибнув на дошку, примусивши фігури з несамовитим вереском розбігатися хто куди.
— Снейп? — безпорадно перепитав Гаррі.
— Професор Снейп, мій любий, — осудливо виправила його місіс Візлі.
— Що йому від тебе треба? — збентежено запитав Рон, коли місіс Візлі вийшла з кімнати. — Ти ж нічого такого не зробив, правда?
— Та ні! — обурився Гаррі, намагаючись пригадати, що він міг такого зробити, щоб Снейп приперся аж сюди, на площу Ґримо. Може, отримав за останню домашню роботу оцінку «Т»?
За хвилину–другу він відчинив двері кухні й побачив там Сіріуса та Снейпа. Вони сиділи за довгим кухонним столом, люто дивлячись у протилежні боки. Їхнє важке мовчання було просякнуте взаємною неприязню. Перед Сіріусом на столі лежав розгорнутий лист. — Е–е, — дав знати про себе Гаррі.
Снейп повернув до нього обличчя, облямоване пасмами масного чорного волосся.
— Сідай, Поттере.
— Знаєш, Снейп, — голосно сказав Сіріус, відхилившись на задніх ніжках стільця й дивлячись у стелю, — я б волів, щоб ти тут не командував. Це мій дім, якщо хочеш знати.
186 
