125 
— Ні.
— То поквапся, старий, бо всіх гарненьких порозбирають, — сказав Фред.
— А ти з ким ідеш? — поцікавився Рон.
— З Анжеліною, — відразу ж відповів Фред без найменшого сліду збентеження.
— Що? — вигукнув захоплений зненацька Рон. — Ти її вже запросив?
— Влучне запитання, — сказав Фред. Він повернув голову й гукнув через усю вітальню:
— Агов, Анжеліно!
Анжеліна, котра якраз базікала з Алісією Спінет, сидячи біля каміна, поглянула на нього.
— Що? — гукнула вона у відповідь.
— Хочеш піти зі мною на бал?
Анжеліна окинула Фреда оцінювальним поглядом.
— Ну добре, — сказала вона, повернулася до Алісії й продовжила балачку з ледь помітною усмішкою.
— Ну от, — сказав Фред до Гаррі та Рона, — все дуже просто.
Він звівся на ноги й позіхнув:
— Доведеться взяти шкільну сову. Ходімо, Джорджику… — І вони пішли.
Рон перестав обмацувати брови й поглянув на Гаррі крізь тліючий кістяк свого карткового замку.
— Ми таки повинні ворушитися… повинні когось запросити. Він правильно каже. Ми ж не хочемо в результаті опинитися поруч з парою тролів.
— Вибач, з ким? — аж спалахнула від обурення Герміона.
— Ну, знаєш, — гигикнув Рон, — краще я піду сам, ніж, скажімо, з Луїзою Міджен.
— У неї останнім часом набагато менше прищів. І вона дуже мила!
— У неї ніс перехняблений!
— Ага, зрозуміло, — наїжачилася Герміона. — Тобто ти готовий піти з гарненькою дівчиною, навіть якщо вона просто нестерпна?
— Е–е–е… ага, приблизно так, — погодився Рон.
— Я йду спати, — урвала розмову Герміона і, не сказавши більше й слова, подалася до сходів у дівчачу спальню.
* * *
Гоґвортці, бажаючи ще дужче вразити гостей з Бобатону та Дурмстренґу, вирішили на Різдво показати замок у всій красі. Коли його прикрасили, Гаррі відзначив, що таких чудових оздоб він у школі ще не бачив. Нетанучі бурульки прикріпили до поручнів мармурових сходів; на традиційні дванадцять ялинок у Великій залі начіпляли найрізноманітніших прикрас: від самосвітних жолудів до золотих, одначе живісіньких, сов, а лицарські обладунки зачаклували так, що, коли повз них хтось проходив, вони починали щедрувати. Це було неабищо — чути «Щедрик–щедрик, щедрівочка…» у виконанні порожнього шолома, що знав лише половину слів. Кілька разів шкільний сторож Філч мусив витягати з обладунків Півза, що взяв собі за звичку там ховатися і в перервах між щедрівками горлав придумані ним самим віршики нещедрувального змісту.
Гаррі ще й досі не запросив Чо на бал. Вони з Роном страшенно хвилювалися, але, як зауважив Гаррі, Рон без партнерки не здаватиметься таким дурнем, як він сам — адже Гаррі разом з іншими чемпіонами мав відкривати бал.
— Про запас завжди залишається Плаксива Мірта, — похмуро пожартував він, маючи на увазі привидку, що оселилася в дівчачому туалеті на третьому поверсі.
— Гаррі, треба просто зціпити зуби й запросити, — сказав Рон у п’ятницю вранці таким тоном, наче вони збираються штурмувати неприступну фортецю. — Давай домовимось: коли зустрінемося ввечері у вітальні, то в обох уже будуть партнерки. Згоден?
— Е–е–е… Добре, — погодився Гаррі.
Проте щоразу, коли він того дня бачив Чо — на перерві, на обіді, і раз по дорозі на історію магії, — вона була оточена приятельками. Невже вона ніколи не ходить сама? Може, підстерегти її, як ітиме в туалет? Ба ні — здавалося, що навіть туди її супроводжують четверо чи п’ятеро дівчат. Але якщо не запросити її якнайшвидше, то її обов’язково запросить хтось інший.
Він ніяк не міг зосередитися на Снейповій контрольній з протиотрут, і в результаті забув додати основний складник — шлунковий камінь бізор. Це означало найнижчу оцінку, але Гаррі було байдуже. Він збирав усю свою відвагу для рішучого вчинку. Щойно прозвучав дзвінок, Гаррі схопив портфель і помчав до підвальних дверей.
— Побачимося на вечері, — гукнув він до Рона й Герміони і кинувся сходами нагору.
Йому треба було просто відкликати Чо на одне слово… Шукаючи її, він пробіг кількома коридорами і, навіть швидше, ніж сподівався, наткнувся на Чо — вона саме виходила з уроку захисту від темних мистецтв.
— Е–е–е… Чо… Можна тебе на хвилинку?
«Хоч би ж не так неприховано хихотіли», — зі злістю подумав Гаррі про подруг Чо. Добре, що хоч вона не сміялася.
— Звичайно, — сказала вона і відійшла з ним так, щоб не чули однокласниці.
125 
