173 
— Добродію, — нарешті озвався кардинал, — це ви Д'Артаньян з Беарна?
— Так, ваша світлосте, — відповів Д'Артаньян.
— У Тарбі та в його околицях є кілька родин Д'Артаньянів, — вів далі кардинал. — До якої з них належите ви?
— Я син того Д'Артаньяна, який брав участь у війнах за віру разом з великим королем Генріхом, батьком його величності короля.
— Зрозуміло. Отже, це саме ви сім чи вісім місяців тому залишили свою батьківщину й поїхали шукати щастя в столиці?
— Так, ваша світлосте.
— Ви проїхали через Менг, де з вами скоїлась якась історія, не пригадую вже, яка саме, але щось-таки там сталося.
— Ваша світлосте, — сказав Д'Артаньян, — зі мною трапилось…
— Не треба, не треба, — урвав кардинал з посмішкою, яка ясно промовляла, що він знає цю історію не гірше за того, хто збирається її розповісти. — Ви мали рекомендаційного листа до пана де Тревіля, чи не так?
— Так, ваша світлосте; але саме під час цієї нещасливої пригоди в Менгу…
— Лист зник, — докінчив кардинал. — Авжеж, я знаю про це; але пан де Тревіль — чудовий фізіономіст. Він розпізнає людей з першого погляду. Тож він влаштував вас до роти свого зятя Дезессара, пообіцявши, що з часом ви вступите й до лав мушкетерів.
— Ви прекрасно поінформовані, ваша світлосте, — зауважив Д'Артаньян.
— Відтоді з вами сталося чимало різних пригод. Ви були на прогулянці за картезіанським монастирем того дня, коли вам би годилося бути в іншому місці. Потім ви разом зі своїми друзями вирушили на води до Форжа; друзі затрималися в дорозі, але ви подалися далі. І це так природно — адже у вас були справи в Англії.
— Ваша світлосте, — спантеличено мовив Д'Артаньян, — я їхав…
— На полювання до Віндзора або ще кудись — це байдуже. Коли я знаю про це, то тільки тому, що моє становище змушує мене все знати. Повернувшися з Англії, ви були прийняті однією коронованою особою, і мені приємно бачити, що ви зберегли її подарунок.
Д'Артаньян схопився за подарований королевою перстень і квапливо повернув його каменем усередину; але було вже пізно.
— Наступного дня вас одвідав Кавуа, — провадив кардинал. — Він передав вам запрошення з'явитися до мого палацу; ви не прийшли — й припустилися помилки.
— Ваша світлосте, я боявся накликати на себе немилість вашого високопреосвященства.
— Чому б то, добродію? Тому, що виконали наказ свого начальства спритніше й відважніше, ніж це зробив би хтось інший на вашому місці? Ба ні, ви заслужили тільки похвалу! Я караю лише непокірних і не збираюся карати тих, хто, подібно до вас, виконує накази… аж надто ретельно… На доказ цього пригадайте той день, коли я посилав по вас, і ту подію, яка сталась увечері того самого дня.
Саме того вечора було викрадено пані Бонасьє. Д'Артаньян здригнувся; він пригадав, що півгодини тому бідолашна жінка промчала повз нього, перебуваючи, безперечно, в руках у тих, хто організував її викрадення.
— Зрештою, — вів далі кардинал, — оскільки протягом тривалого часу я нічого про вас не чув, то мені спало на думку дізнатися, що ви робите тепер. До речі, ви все-таки маєте бути мені вдячні: мабуть, ви й самі помітили, як вас щоразу оберігали від неприємностей.
Д'Артаньян шанобливо вклонився.
— Це не тільки з природного почуття справедливості, — сказав кардинал. — Я мав щодо вас певний план.
Д'Артаньян дивувався чимдалі дужче.
— Я хотів розповісти вам про цей план того дня, коли ви одержали моє перше запрошення; але ви не прийшли. На щастя, це запізнення нічого не змінило, і ви дізнаєтеся про мій план сьогодні. Сідайте тут, навпроти мене, пане Д'Артаньяне; ви дворянин надто шляхетний, щоб слухати мене стоячи.
І кардинал показав юнакові на стілець. Але Д'Артаньяна все це так вразило, що його співрозмовникові довелося повторити запрошення.
— Ви хоробрий юнак, пане Д'Артаньяне, — провадив кардинал, — і обережний, що ще важливіше. Я люблю людей розсудливих і запальних водночас. Не лякайтеся, — усміхнувся кардинал, — говорячи про людей запальних, я маю на увазі сміливців. Проте, незважаючи на вашу молодість і на те, що ви тільки-но починаєте своє життя у світі, ви вже маєте ворогів. Якщо ви не стерегтиметесь їх, вони вас згублять.
— Авжеж, ваша світлосте, — відповів юнак, — і, на жаль, їм буде дуже легко це зробити. Вони сильні й мають могутню підтримку, а я сам один.
— Це правда; та хоч ви й один, а вже встигли багато чого зробити й зробите ще більше — не маю в цьому жодного сумніву. А втім, на мій погляд, ви потребуєте керівництва на тому сповненому випадковостей шляху, який собі обрали; адже, коли я не помиляюсь, ви приїхали до Парижа з честолюбним наміром зробити кар'єру.
173 
