Особенно,... 
98 
- … тому Філч мав би самотужки визначити, що то не настоянки від кашлю, але ж він не дуже здібний чарівник, навряд чи він зумів би відрізнити відвар від настоянки…
Герміона раптом затнулася; і Гаррі зрозумів чому. Хтось підкрадався до них ззаду між темними книжковими стелажами. Вони завмерли, а наступної миті з-за стелажа, мов шуліка, вискочила мадам Пінс; її запалі щоки, жовтувата, мов пергамент, шкіра та довгий гачкуватий ніс були зловісно підсвічені ліхтарем, що його вона тримала в руках,
- Бібліотека вже зачинена, - повідомила вона. - Не забудьте покласти всі книжки, якими ви користувалися, на відповідну… що ти зробив з книжкою, паршивий хлопчиську?
- Це не бібліотечна, це моя! - поспіхом пояснив Гаррі, хапаючи зі столу «Прогресивну методику зіллєваріння». у яку вже вчепилася її пазуриста рука.
- Зіпсував! - сичала бібліотекарка. - Споганив! Забруднив!
- Це просто книга, в якій робили позначки! - крикнув Гаррі, вириваючи підручника з її лап.
Здавалося, що в мадам Пінс почнеться припадок; Герміона поспіхом зібрала свої речі, а тоді схопила Гаррі за руку й мало її не відірвала, потягнувши до себе.
- Вона заборонить тобі користуватися бібліотекою, якщо не будеш обережний. Навіщо ти притяг з собою цей дурнуватий підручник?
- Я ж не винен, Герміоно, що вона якась скажена. А може, вона підслухала, що ти погано говорила про Філча? Мені завжди здавалося, що між ними якісь шури-мури…
- Ой, не сміши…
Раді, що знову можна говорити нормально, вони йшли безлюдними освітленими ліхтарями коридорами до вітальні, сперечаючись, чи могло бути у Філча й мадам Пінс таємне кохання.
- Ялинкові прикраси, - сказав Гаррі Гладкій Пані новий, святковий пароль.
- А вам яйця й ковбаси, - лукаво реготнула Гладка Пані й відхилилася, пропускаючи їх у вітальню.
- Привіт, Гаррі! - вигукнула Ромільда Вейн, щойно він проліз крізь отвір за портретом. -Хочеш гірської води?
Герміона поглянула на нього через плече з виглядом «А-що-я-тобі-казала?»
- ні, дякую, - рішуче відмовився Гаррі. - Я її не дуже люблю.
- То візьми оце. - Ромільда тицьнула йому в руки якусь коробку. - Шоколадні казанки з вогневіскі. Мені бабуся прислала, а я таких не люблю.
- О… добре… дуже дякую. - буркнув Гаррі, не знаючи, що ще придумати. - Е-е… я тут іду зараз…
Він побіг за Герміоною, белькочучи щось незрозуміле.
- Казала тобі, - пирхнула Герміона. - Швидше когось запрошуй, щоб вони від тебе відчепилися, інакше…
Але її обличчя раптом застигло: вона помітила Рона з Лавандою, що сплелися в кріслі в обіймах.
- На добраніч, Гаррі, - попрощалася Герміона, хоч була лише сьома година вечора, і, не кажучи більше ні слова, метнулася до дівчачої спальні.
Гаррі. лягаючи спати, втішав себе тим, що залишилося витримати всього один день уроків, а тоді ще Слизорогове свято, після чого вони з Роном поїдуть у «Барліг». Годі й мріяти, що Рон і Герміона помиряться до початку канікул, але перерва дасть їм змогу заспокоїтися, обміркувати свою поведінку…
Великих надій Гаррі на це не покладав, а урок трансфігурації. який йому на другий день довелося перемучити в їхньому товаристві, звів надії нанівець. Вони саме почали опрацьовувати неймовірно складну тему перетворення людини; сидячи перед дзеркалом, треба було міняти колір власних брів. Герміона жорстоко висміяла Ронову першу провальну спробу, коли він якимось чином виростив на своєму обличчі пишні довгі вуса, закручені догори: Рон помстився тим. що безжально, проте напрочуд точно зобразив, як Герміона підстрибує на місці щоразу, коли професорка Макґонегел щось запитує: Ронові кривляння здалися страшенно смішними Лаванді й Парваті, після чого Герміона знову ледь не розридалася. Вона вискочила з класу, щойно пролунав дзвоник, покинувши на стільці половину своїх речей; Гаррі вирішив, що він їй зараз потрібен більше, ніж Ронові. тому зібрав її манатки й подався слідом.
Незабаром він її побачив - Герміона виходила з дівчачого туалету поверхом нижче. З нею йшла Луна Лавґуд і легенько поплескувала її по спині.
- О, здоров, Гаррі, - привіталася Луна. - Ти знаєш, що в тебе одна брова жовта-жовтісінька?
- Привіт, Луно. Герміоно. ти забула речі… Він простяг їй книги.
- Ой, так, - глухим голосом сказала Герміона, а тоді взяла речі й швидко відвернулася, щоб ніхто не бачив, як вона витирає пеналом сльози. -Дякую, Гаррі. Ну, я, мабуть, піду…
І швидко зникла, не давши Гаррі змоги хоч якось її розрадити; та йому, чесно кажучи, бракувало потрібних слів.
98 
