208 
- Це мені піднесе настрій!
Гаррі засміявся. Навіть Герміона всміхнулася, але її усмішка зів'яла, коли вона глянула на замок.
- Не віриться, що ми можемо більше ніколи сюди не повернутися, - тихенько сказала вона. - Хіба можна закривати Гоґвортс?
- Може, його й не закриють, - припустив Рон. - Тут ми не в більшій небезпеці, ніж удома. Зараз однаково скрізь. Я навіть сказав би, що в Гоґвортсі безпечніше, тут більше чаклунів, які можуть оборонятися. Що думаєш, Гаррі?
- Навіть якщо школу знову відкриють, я вже сюди не повернуся, - відповів Гаррі.
Рон здивовано роззявив рота, а Герміона сумно зітхнула:
- Я знала, що ти це скажеш. А що ж ти тоді робитимеш?
- Повернуся до Дурслів, бо так хотів Дамблдор, - пояснив Гаррі. -Але це буде короткий візит, а потім я покину їх назавжди.
- І куди ти подасися, якщо не повернешся до школи?
- Мабуть, повернуся в долину Ґодрика, - пробурмотів Гаррі. Після загибелі Дамблдора ця думка твердо засіла в нього в голові. - Для мене все це почалося там. Я прос то відчуваю, що мушу туди вирушити. Заодно відвідаю могили батьків, це було б добре.
- А потім що?-запитав Рон.
- А потім я повинен розшукати решту горокраксів - що ж іще? - Гаррі дивився на білу Дамблдорову гробницю, що віддзеркалювалася у воді на тому боці озера. - Він хотів, щоб я їх познаходив, тому й розповів мені про них. Якщо Дамблдор мав рацію… а я в цьому не сумніваюся… то їх залишилося чотири. Я мушу їх знайти й знищити, а потім здобуду сьому частку Волдемортової душі - ту частку, що й досі міститься в його тілі, і саме я повинен його вбити. А якщо на моєму шляху трапиться Северус Снейп, - додав він, - тим краще для мене й тим гірше для нього.
Запанувала довга тиша. Юрба вже майже розсмокталася, а ті, хто ще затримався, старанно обходили монументальну постать Ґропа, що пригортав Геґріда, чиї тужливі завивання й досі відлунювали понад водою.
- Ми будемо там, Гаррі, - сказав Рон.
- Де-там?
- У твоїх тітки й дядька, - пояснив Рон. - А потім ми вирушимо з тобою, куди завгодно.
- Ні… - рішуче заперечив Гаррі; він на це не розраховував, він хотів дати їм зрозуміти, що в цю надзвичайно небезпечну мандрівку вирушить сам.
- Ти нам якось казав, - тихенько нагадала Герміона, - що є ще час повернутися назад, якщо ми забажаємо. Ми ж мали цей час, правда?
- Ми будемо з тобою, хоч би там що, - додав Рон. - Але ти, старий, повинен ще заскочити до моїх батьків, перш ніж кудись вирушати, навіть у долину Ґодрика.
- Чому?
- Весілля у Білла й Флер. Забув?
Гаррі вражено на нього глянув; думка, що й далі можуть існувати такі нормальні явища, як весілля, здавалася неймовірною, але прекрасною.
- Так, весілля пропускати не можна, - сказав він зрештою.
Його рука мимоволі стисла фальшивий горокракс. Не зважаючи ні на що - ні на темний і непевний шлях, що лежав у нього попереду, ні на вирішальну зустріч з Волдемортом, яка, він це знав, неодмінно настане за місяць, рік, чи за десять років, серце в Гаррі затріпотіло від думки, що він насолодиться разом з Роном і Герміоною ще одним, останнім золотим днем спокою.
This file was created
with BookDesigner program
[email protected]
27.02.2008
208 
