Особенно,... 
84 
- Як я й писав вам у листі, я прийшов обговорити долю Тома Редла й узгодити плани щодо його майбутнього, - сказав Дамблдор.
- Ви його родич?-поцікавилася місіс Коул.
- Ні, я вчитель, - повідомив Дамблдор. - Я прийшов запропонувати Томові місце в моїй школі.
- А що це за школа?
- Вона називається Гоґвортс, - відповів Дамблдор.
- А чому вас зацікавив Том?
- Нам здається, що він володіє рисами, потрібними нам.
- Тобто він виграв якусь стипендію? Як це йому вдалося? Він нікуди ж нічого не писав, жодних іспитів не складав.
- Його прізвище значиться в наших книгах від самого його народження…
- Хто його туди записав? Батьки?
Не було найменшого сумніву, що місіс Коул аж надто допитлива жінка. Дамблдор, мабуть, дійшов подібного висновку, бо Гаррі помітив, як він непомітно вийняв з кишені оксамитового костюма чарівну паличку, одночасно беручи зі стола місіс Коул чистісінький аркуш паперу.
- Ось, - сказав Дамблдор, махнувши чарівною паличкою, і простяг їй аркуш паперу, - думаю, це вам усе пояснить.
Очі місіс Коул на якийсь час затуманилися, а тоді знову стали нормальні, й вона уважно подивилася на чистий аркуш.
- Начебто все гаразд, - безтурботно сказала начальниця, повертаючи аркуш. Тоді її погляд зупинився на пляшці з джином і на двох склянках, яких не було ще секунду тому.
- Е-е… чи не бажаєте скляночку джину? - неймовірно люб'язно запропонувала вона.
- Дуже вам дякую, - засяяв Дамблдор.
Незабаром з'ясувалося, що місіс Коул - не новачок у процесі поглинання джину. Наповнивши обидві склянки по вінця, вона єдиним духом перехилила свою. Смачно цмокнула губами і вперше всміхнулася Дамблдорові, а він, не вагаючись, вирішив скористатися нагодою.
- Чи не могли б ви розповісти мені про Тома Редла трохи більше? Наскільки мені відомо, він народився тут, у сиротинці?
- Це так, - підтвердила місіс Коул, підливаючи собі джину. - Я це добре пам'ятаю, бо тоді й сама почала тут працювати. То було перед Новим роком, страшенний холод, знаєте, і сніг. Паскудна ніч. На ґанку стояла, хитаючись, дівчина, не набагато старша за мене тодішню. Втім, не вона перша. Ми її впустили, і за годину вона вже народила дитину. А ще за годину вмерла.
Місіс Коул багатозначно кивнула головою і знову добряче хильнула джину.
- Чи казала вона щось перед смертю?-запитав Дамблдор. - Скажімо, хто батько хлопчика?
- Ага, між іншим, казала, - повідомила місіс Коул, як видно, дуже задоволена собою, бо ж тримала в руці джин і мала такого вдячного слухача. - Пам'ятаю, що вона мені сказала: «Маю надію, що він буде схожий на татка», і, не брехатиму, їй на це треба було сподіватися, бо сама вона красунею не була… а тоді вона сказала, що хотіла б назвати сина Том, на честь хлопчикового батька, і Ярволод, на честь її батька… Чудне ім'я, правда? Ми ще думали, чи не прийшла вона з якогось цирку… а ще вона сказала, що прізвище хлопчика має бути Редл. Більше не сказала ні слова і невдовзі померла. То ми так його й назвали, бо тій бідолапіній дівчині це було дуже важливо. Але ні Том, ні Ярволод, ні якийсь інший Редл так ніколи по нього й не прийшли. Узагалі ніхто з родини не з'явився, тож він залишився в сиротинці й відтоді живе тут.
Місіс Коул якось непомітно ще раз причастилася чималою порцією джину. На її вилицях виступили дві рожеві плями. А тоді вона сказала:
- Він дивний хлопець.
- Так, - погодився Дамблдор. - Я так і думав.
- І немовлям він був дивний. Майже, знаєте, не плакав. А як трохи підріс, став… якийсь чудний.
- Чудний? Це як?-лагідно поцікавився Дамблдор.
- Ну, він…
Але раптом місіс Коул загнулася, а тоді уважно й допитливо глянула на Дамблдора, не випускаючи з руки склянки з джином.
- Для нього, кажете, й справді є місце у вашій школі?
- Справді, - підтвердив Дамблдор.
- І хай би що я скажу, нічого вже не зміниться?
- Нічого, - сказав Дамблдор.
- Ви заберете його за будь-яких обставин?
- За будь-яких,-ще раз серйозно підтвердив Дамблдор.
Вона скоса зиркнула на нього, ніби зважуючи, чи варто йому довіряти. Вирішила, мабуть, що варто, бо раптом випалила:
- Він лякає інших дітей.
- Що, нападає на них?-перепитав Дамблдор.
- Мабуть, - трохи насупилася місіс Коул, - але дуже важко впіймати його на гарячому. Були певні випадки… мерзенні…
Дамблдор її не підганяв, хоч Гаррі бачив, що його це зацікавило. Вона знову хильнула джину і рум'янець на її рожевих щоках погустішав.
- Той кролик Біллі Стабза… Том казав, що він цього не робив, і я не розумію, як би він міг таке зробити, однак не міг же кролик сам повіситись на крокві, га!
84 
