Особенно,... 
88 
— Якщо ви добре вивчите теорію, то легко виконаєте закляття під надійним контролем екзаменаторів, — відмахнулася професорка.
— Без попередніх практичних вправ? — недовірливо перепитала Парваті. — Ви хочете сказати, що вперше виконувати закляття нам доведеться прямо на іспитах?
— Повторюю, якщо ви добре вивчите теорію…
— А яка користь з тієї теорії в реальному світі? — знову втрутився Гаррі, піднявши руку.
Професорка Амбридж глянула на нього.
— Це школа, містере Поттере, а не реальний світ, — лагідно проспівала вона.
— То ми хіба не повинні готуватися до того, що нас там чекає?
— Вас там нічого не чекає, містере Поттере.
— Он як? — саркастично перепитав Гаррі. Цілісінький день він ледве стримувався, а тепер остаточно втрачав самовладання.
— Кому, як ви гадаєте, спаде на думку нападати на дітей, таких, як ви? — запитала професорка Амбридж гидким медвяним голосом.
— Гм, дайте–но подумати… — Гаррі удавано замислився. — А може… Лорду Волдеморту ?
Ронові перехопило подих. Лаванда Браун тихо зойкнула. Невіл мало не впав зі стільця. Але професорка Амбридж навіть не зморгнула. Вона дивилася на Гаррі зі зловтішним виразом обличчя.
— Знімаю десять очок з Ґрифіндору, містере Поттере. Учні сиділи мовчки й нерухомо. Дивилися — хто на Амбридж, а хто на Гаррі.
— А тепер би я хотіла вам дещо уточнити. Професорка Амбридж підвелася й нахилилася до них, упершись у стіл короткими розкаряченими пальцями.
— Вам казали, що певний темний чаклун відродився з мертвих…
— Він не був мертвий, — сердито заперечив Гаррі, — але так, він відродився!
— Містере — Поттере — ваш — гуртожиток — і — так — уже — втратив — через — вас — десять — очок — то — не — погіршуйте — собі — ситуацію, — протарабанила професорка Амбридж на одному подиху, не дивлячись на нього. — Як я вже сказала, вас поінформували, нібито певний темний чаклун знову на свободі. Це брехня .
— Це НЕ брехня! — крикнув Гаррі. — Я його бачив, я з ним бився!
— Вас покарано, містере Поттере! — переможно виголосила професорка Амбридж. — Завтра ввечері. О п’ятій годині. В моєму кабінеті. Повторюю, це брехня . Міністерство магії гарантує, що вам не загрожує жоден темний чаклун. Якщо когось і далі це турбує, обов’язково підходьте до мене в будь–який позаурочний час. Якщо хтось буде вас залякувати побрехеньками про відроджених темних чаклунів, повідомляйте мені. Я вам допоможу. Я ваш товариш. А тепер попрошу читати далі. Сторінка п’ята, «Основи для початківців».
Професорка Амбридж знову сіла за свій стіл. А ось Гаррі навпаки, звівся на ноги. Усі дивилися на нього. Шеймус був напівпереляканий, напівзахоплений.
— Гаррі, не треба! — пошепки попередила його Герміона, тягнучи за рукав, але Гаррі відсмикнув руку.
— Отже, якщо вас послухати, то виявляється, що Седрик Діґорі пішов на той світ за власним бажанням? — запитав тремтячим голосом Гаррі.
Усім у класі перехопило дух, адже досі ніхто з них, окрім Рона й Герміони, не чув Гарріної розповіді про події тієї ночі, коли помер Седрик. Вони пожирали поглядами і Гаррі, і професорку Амбридж, що дивилася на нього без жодного сліду фальшивої посмішки на вустах.
— Смерть Седрика Діґорі — то трагічний випадок, — холодно відповіла вона.
— Це було вбивство, — заперечив Гаррі. Він відчував, що весь тремтить. Він майже нікому про це не розповідав, а тут з нього не зводили поглядів усі тридцятеро його однокласників. — Його вбив Волдеморт, і ви це знаєте.
Обличчя професорки Амбридж нічого не виражало. Якусь мить Гаррі думав, що вона зараз на нього закричить. Але вона сказала своїм найшовковішим, найсолодшим голосочком маленької дівчинки: — Підійдіть–но сюди, любий містере Поттере.
Він відштовхнув стільця, пройшов повз Рона з Герміоною і наблизився до вчительського столу. Відчував, як усі в класі затамували подих, та був такий розлючений, що не думав про наслідки.
Професорка витягла зі своєї сумочки сувійчик рожевого пергаменту, розклала його на столі, вмочила перо в каламар і почала щось писати, так низько схилившись, що Гаррі нічого не бачив. Усі мовчали. За якусь хвилину вона згорнула пергамент і вдарила по ньому чарівною паличкою. Він щільно запечатався, і Гаррі вже не міг би його відкрити.
— Занесіть це професорці Макґонеґел, мій любий, — звеліла професорка Амбридж, передаючи йому записку.
88 
