Последние отзывы

  270  

— Ні! — закричала Герміона. — Пані професорко… це незаконно.

Але Амбридж не звернула на це уваги. Обличчя її мало огидний збуджений, нетерплячий вираз, якого Гаррі в неї ще ніколи не бачив. Професорка підняла чарівну паличку.

— Пан міністр був би проти цього порушення закону, пані професорко! — крикнула Герміона.

— Корнеліус не переймається тим, про що не знає, — задихано проказала Амбридж і почала послідовно націляти чарівну паличку на різні частини Гарріного тіла, очевидно, вирішуючи, де болітиме найдужче. — Він так і не довідався, що це я торік наслала на Поттера дементорів, але все одно був радий нагоді вигнати його зі школи.

— То це ви? — трохи не задихнувся Гаррі. — Це ви наслали на мене дементорів?

— Хтось же мусив діяти, — видихнула Амбридж і спрямувала чарівну паличку прямісінько в чоло. — Усі тільки патякали, що тебе треба якось угамувати… зганьбити тебе… та лише я щось зробила… Але ти, Поттере, тоді викрутився! Та тепер не викрутишся… — Вона набрала повні груди повітря й вигукнула: — Круц…

— Ні! — заверещала надтріснутим голосом Герміона з–за спини Мілісент Булстроуд. — Не треба! Гаррі… доведеться сказати!

— Нізащо! — крикнув Гаррі, дивлячись на Герміону, якої за Мілісент майже не було видно.

— Ми мусимо, Гаррі! Вона все одно витисне правду силою! Який… який у цьому сенс?

І Герміона безпомічно заридала, уткнувшись у мантію Мілісент Булстроуд. Та негайно перестала притискати її до стіни й гидливо відступила набік.

— Так–так–так! — переможно проказала Амбридж. — Наша маленька міс Запитайко цього разу нам щось відповість! Ану, дівчино, говори!

— Ер… мі…о… ні! — закричав Рон з кляпом у роті.

Джіні дивилася на Герміону такими очима, ніби ще ніколи її не бачила. Невіл, який уже ледве дихав, теж не відводив від неї очей. Але Гаррі раптом щось помітив. Хоч Герміона й ридала розпачливо, затуливши лице руками, однак жодної сльозинки не було видно.

— Я… пробачте, — пробелькотіла Герміона. — Але… я вже не витримую…

— Усе гаразд, дівчино, все гаразд! — схопила Амбридж Герміону за плечі, штовхнула в крісло з ситцевою оббивкою й нависла над нею. — Ну, кажи… з ким щойно спілкувався Поттер?

— Він, — схлипнула в долоні Герміона, — намагався поговорити з професором Дамблдором.

Рон завмер, очі його розширилися. Джіні перестала тупцяти по ногах слизеринки, яка її тримала. Навіть Луна трохи здивувалася. На щастя, увага Амбридж та її посіпак була прикута до Герміони, й вони не помітили цих підозрілих змін.

— З Дамблдором? — перепитала Амбридж. — То ви знаєте, де зараз Дамблдор?

— Та ні! — ридала Герміона. — Ми шукали в «Дірявому казані» на алеї Діаґон, і в «Трьох мітлах», і навіть у «Кабанячій голові»…

— Дурне дівчисько… Дамблдор не сидітиме в шинку, коли за ним полює все міністерство! — закричала Амбридж і кожнісінька риса її обвислого обличчя просякла розчаруванням.

— Але… нам треба було сказати йому щось дуже важливе! — завивала Герміона, ще щільніше затуляючи обличчя руками, і Гаррі знав, що це було не з розпачу, а для того щоб приховати цілковиту відсутність сліз.

— Так? — знову розхвилювалася Амбридж. — І що ж ви хотіли йому сказати?

— Ми… ми хотіли сказати, що все вже г–готове! — заходилася плачем Герміона.

— Що готове? — Амбридж знову схопила її за плечі й труснула. — Що готове, дівчино?

— Зб… зброя, — відповіла Герміона.

— Зброя? Зброя?! — очі Амбридж трохи не луснули від збудження. — Ви розробили якийсь спосіб опору? Зброю, щоб використати її проти міністерства? За наказом Дамблдора, зрозуміло?

— Т–т–так. — затиналася Герміона, — але він був змушений звідси піти, перш ніж ми її закінчили, а т–т–тепер ми все зробили і н–н–не знаємо, як йому про це с–с–сказати!

— Що це за зброя? — хрипко спитала Амбридж, усе ще стискаючи Герміонині плечі своїми куцими пальцями.

— Ми с–с–самі не розуміємо, — зашморгала носом Герміона. — Ми т–т–тільки зробили те, що нас п–п–попросив професор Д–д–дамблдор.

Амбридж радісно випросталась.

— Веди мене до цієї зброї. — звеліла вона.

— Я не покажу… їм, — пронизливо вискнула Герміона, крізь пальці поглядаючи на слизеринців.

— Ти тут не став нам умов, — різко сказала професорка Амбридж.

— Добре, — знову заридала в долоні Герміона. — Добре… нехай дивляться, може, використають її проти вас! Якщо чесно, то я хотіла б, аби ви покликали якомога більше людей… хай приходять і дивляться! Ц–це вам буде добра наука… ой, як би було чудово, якби ц–ціла школа довідалася, де вона і як нею к–користуватися, а тоді, якби ви когось роздратували, вам би п–показали, де раки зимують!

  270