Последние отзывы

  267  

Рон пішов і його яскраво–руду потилицю було видно навіть з кінця коридору. Тим часом не менш примітна потилиця Джіні в супроводі білявої Луниної голови попливла в протилежний бік, вигулькуючи то тут, то там у натовпі учнів.

— Іди сюди, — Герміона потягла Гаррі за руку до ніші за колоною, на якій розмовляла сама з собою кам’яна голова якогось бридкого середньовічного чаклуна. — Гаррі… з тобою справді все нормально? Ти страшенно блідий.

— Усе нормально, — коротко сказав він, витягаючи з портфеля плащ–невидимку. Насправді в нього болів шрам, але не дуже сильно, тож Волдеморт ще не завдав Сіріусові смертельного удару, бо коли він катував Ейвері, біль у шрамі був просто нестерпний…

— На, — він накинув на них обох плащ–невидимку, й вони почали уважно прислухатися, не зважаючи на латинські фрази, які бурмотіло погруддя чаклуна.

— Сюди не можна! — попереджала учнів Джіні. — Вибачте, треба йти в обхід отими сходами, бо тут хтось напустив задушливого газу…

Учні обурювались, а один сердито сказав: — Не бачу я тут ніякого газу.

— Бо він безбарвний, — досить переконливо вдала гнів Джіні, — але, якщо хочеш, то йди. Твій труп стане доказом для наступного ідіота, який нам не повірить.

Поволі натовп почав рідшати. Новина про задушливий газ розійшлася між учнями, і вже ніхто туди не йшов. Коли в коридорі збезлюдніло, Герміона неголосно сказала: — Гаррі, краще вже не буде… ходімо.

І вони рушили, ховаючись під плащем–невидимкою. У дальньому кінці коридору спиною до них стояла Луна. Проходячи повз Джіні, Герміона прошепотіла:

— Молодець… але не забудь про сигнал.

— Який сигнал? — пробурмотів Гаррі перед дверима кабінету Амбридж.

— Коли вони побачать Амбриджку, то почнуть голосно виспівувати «Візлі — наш король», — пояснила Герміона. а Гаррі застромив лезо Сіріусового ножа в щілину між дверима й стіною.

Замок, клацнувши, відімкнувся, і вони зайшли в кабінет.

Недоладні кошенята вигрівалися на пообідньому сонечку, що осявало їхні тарілки, а в кабінеті було тихо й порожньо, як і минулого разу. Герміона полегшено зітхнула.

— Я боялася, що після другого ніфлера вона тут виставить охорону.

Скинули плаща–невидимку. Герміона підбігла до вікна й крадькома визирнула надвір, тримаючи чарівну паличку напоготові. Гаррі метнувся до каміна, схопив горщик з порошком флу і кинув дрібку в камін — спалахнув смарагдовий вогонь. Швидко став навколішки, запхав голову в мерехтливе полум’я й крикнув: — Площа Ґримо, дванадцять!

Голова закрутилася, ніби він щойно зійшов з ярмаркової каруселі, але коліна не відривалися від холодної підлоги кабінету. Замружився від вируючого попелу а коли обертання припинилося, розплющив очі й побачив, що дивиться на довжелезну холодну кухню будинку на площі Ґримо.

Там нікого не було. Він цього сподівався, але не був готовий до гарячої хвилі жаху й паніки, яка на нього накотила від вигляду порожнього приміщення.

— Сіріусе? — гукнув він. — Сіріусе, ти є?

Його голос луною розійшовся по кухні, але ніхто не відповів, хіба що справа від каміна почулося якесь шарудіння.

— Хто там? — крикнув він, думаючи, що то миша. Перед ним з’явився ельф–домовик Крічер. Він був чимось страшенно задоволений, хоч обидві руки мав, здається, поранені, судячи з грубого шару бинтів.

— У каміні голова Поттера, — оголосив він порожній кухні, кидаючи на Гаррі дивно радісні погляди. — Крічеру цікаво, навіщо він прибув?

— Крічере, де Сіріус? — нетерпляче запитав Гаррі. Ельф–домовик хрипко реготнув.

— Хазяїн вийшов, Гаррі Поттере.

— Куди вийшов? Куди він вийшов, Крічере? Крічер тільки гигикнув.

— Попереджаю тебе! — крикнув Гаррі, чудово розуміючи, що в цій ситуації покарати Крічера ніяк не зможе. — А де Люпин? Де Дикозор? Чи є тут хтось із них?

— Нема нікого, крім Крічера! — радісно повідомив ельф, а тоді відвернувся від Гаррі й помалу пішов до дверей. — Крічер, мабуть, зараз побалакає трохи зі своєю хазяєчкою, авжеж, бо він уже давно не мав такої нагоди, Крічерів хазяїн не підпускав його до неї…

— Куди пішов Сіріус? — гукнув услід ельфові Гаррі. — Крічере, він пішов у відділ таємниць?

Крічер завмер на місці. Гаррі з–за лісу ніжок від стільців ледве бачив його лису голову.

— Хазяїн не каже бідненькому Крічерові, куди він ходить.

— Але ж ти знаєш! — крикнув Гаррі. — Правда? Ти знаєш, де він зараз!

  267