Особенно,... 
193 
— Це, здається, наш хоробрий мушкетер, — мовив кардинал.
— Так, ваша світлосте, — відповів Атос — Це я.
— Пане Атосе, я вам дуже вдячний за те, що ви нас так добре охороняли. От ми вже й приїхали, панове; рушайте до лівої застави, пароль — «Король і Ре».
Кардинал кивком голови відпустив трьох друзів і, в супроводі свого зброєносця, повернув праворуч, бо цього разу він збирався заночувати в таборі.
— Так от, — сказали разом Портос і Араміс, тільки-но кардинал од'їхав на таку відстань, що не міг їх почути, — так от: він підписав папір, якого вона вимагала!
— Знаю, — спокійно відповів Атос — Ось цей папір.
Троє друзів не перекинулися більше жодним словом до самої своєї квартири, коли не рахувати того, що вони назвали пароль вартовим.
Єдине, що вони зробили, — послали Мушкетона передати Планше, що його пана просять, тільки-но він відстоїть варту в траншеї, поспішити до мушкетерів на квартиру.
Ну, а міледі, як і передбачав Атос, зустрівши біля корчми-людей, що чекали на неї, без зайвих слів поїхала з ними. Правда, на якусь мить у неї з'явилося бажання наздогнати кардинала й усе йому розповісти. Але це її викриття спричинилося б іще до одного викриття. Вона, звичайно, сказала б, що Атос колись повісив її, але й Атос розповів би, що її затавровано. Отож міледі вирішила: тим часом краще промовчати, таємно виїхати до Англії, спритно виконати взяте на себе складне доручення й лише після того, як усе буде зроблено на цілковите задоволення кардинала, з'явитися до нього й зажадати, щоб він допоміг їй помститися за себе.
А тим часом, проскакавши верхи цілу ніч, вона о сьомій годині ранку прибула до форту де Ла Пуант, о восьмій годині була вже на борту судна, а о дев'ятій годині корабель, маючи каперне свідоцтво[201]за підписом кардинала про відплиття до Байонни[202], знявся з якоря й поплив до берегів Англії.
XVI. Бастіон Сен-Жерве
Прийшовши до друзів, Д'Артаньян застав їх усіх у тій самій кімнаті. Атос сидів замислившись, Портос підкручував вуса, Араміс молився, час од часу заглядаючи до невеличкого молитовника, вишукано оправленого в блакитний оксамит.
— Тисяча чортів, панове! — сказав Д'Артаньян. — Сподіваюся, ваші новини справді варті уваги, бо я ніколи в світі не подарую вам, коли ви змусили мене марно бігти до вас, замість дати спокій після нічного штурму бастіону й роззброєння його гарнізону. Ах, панове, чому вас там не було! Ото було жарко!
— Ми потрапили до іншого місця, де теж було не холодно! — відповів Портос, хвацько підкручуючи вуса.
— Тихше! — прошепотів Атос.
— Ого! — мовив Д'Артаньян, помітивши, що мушкетер ледь помітно насупив брови. — Схоже, ви й справді маєте якісь новини.
— Арамісе, — спитав Атос, — ви, здається, снідали позавчора в корчмі «Гугенот»?
— Авжеж.
— Як там?
— Я дуже погано поїв: був пісний день, а вони подавали тільки скоромне.
— Отакої! — здивувався Атос — Щоб у морській гавані та не було риби?
— Вони кажуть, — відповів Араміс, знову беручи в руки свого молитовника, — що відколи, за наказом кардинала, стали будувати дамбу, вся риба втекла у відкрите море.
— Тільки я не про це вас питаю, Арамісе, — вів далі Атос — Я хочу знати: чи вільно ви там почувалися і чи ніхто вас не турбував?
— Здається, мені там і справді ніхто не докучав… Авжеж, Атосе, для того, що ви маєте на увазі, «Гугенот» — підходяще місце.
— То ходімте до «Гугенота», — запропонував Атос, — бо тут стіни наче з паперу.
Д'Артаньян, який добре вивчив звички свого друга і з єдиного його слова, жесту або знаку міг збагнути всю серйозність становища, взяв Атоса під руку й вийшов з ним із кімнати, ні про що не питаючи. Портос та Араміс рушили слідом за ними, розмовляючи про щось.
Зустрівши по дорозі Грімо, Атос знаком запропонував йому йти з ними. Грімо, як і завжди, мовчки підкорився; бідолаха дійшов до того, що вже майже розучився розмовляти.
Друзі зайшли до корчми. Була сьома година ранку, тільки-но почало розвиднятися. Вони замовили сніданок і посідали в залі, де, за словами хазяїна, їм ніхто не міг заважати.
Та, на жаль, час для таємної розмови вони обрали невдало: щойно просурмили вранішню зорю. Драгуни, швейцарці, гвардійці, мушкетери й кіннотники, щоб розігнати сон та зігрітися від ранкової свіжості, гуртами й по одному заходили до корчми перехилити склянку вина. Це було дуже вигідно корчмареві, але псувало плани чотирьох друзів. Тож вони вельми нечемно відповідали на привітання, тости і жарти своїх бойових товаришів.
201
Каперне свідоцтво — посвідчення на право ведення приватного судна.
202
Байонна — портове місто на південному заході Франції, тобто у протилежному від Англії боці.
193 
