ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мои дорогие мужчины

Ну, так. От Робертс сначала ждёшь, что это будет ВАУ, а потом понимаешь, что это всего лишь «пойдёт». Обычный роман... >>>>>

Звездочка светлая

Необычная, очень чувственная и очень добрая сказка >>>>>

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>




  175  

Джулія спробувала ввімкнути радіо, нічого не знайшла, окрім РНГХ, де гоцав «Весь намолений»[246], і знову його вимкнула.

Барбі заговорив тільки раз, коли вони звернули з шосе 119 і поїхали на захід вужчою Моттонською асфальтівкою, обабіч якої тісно тулилися дерева.

— Чи правильно я зробив?

На думку Джулїї, він зробив чимало дуже правильних речей під час конфронтації у кабінеті шефа поліції — включно з успішним обслуговуванням двох пацієнтів із вивихами, але вона знала, про що саме він говорить.

— Так. Це був дуже неслушний момент, щоби спробувати перебрати на себе командування.

Він був з цим згодний, але почувався втомленим, пригніченим і негодящим для тієї роботи, котра почала перед ним вимальовуватись.

— Я певен, що вороги Гітлера казали майже так само. Вони казали це в тисяча дев'ятсот тридцять четвертому і мали рацію. У тридцять шостому, і теж були праві. А тоді у тридцять восьмому. «Неслушний момент кидати йому виклик», — казали вони. А коли зрозуміли, що слушний момент настав, протестували вони вже в Освенцимі й Бухенвальді.

— Це не одне й те саме, — зауважила вона.

— Ви так гадаєте?

Вона йому не відповіла, але зрозуміла його думку. Гітлер колись був шпалерником, принаймні так про нього пишуть; Джим Ренні — торговець уживаними машинами. Один печений, другий смажений.

Попереду крізь дерева виткнулися яскраві пальці світла, вирізьбивши глибокі тіні на латаному асфальті Моттонської дороги.

По інший бік Купола стояло кілька армійських вантажівок — ця околиця міста називалася Гарлоу — і десь сорок солдатів старанно рухалися туди-сюди. У кожного біля пояса висів протигаз. Срібляста автоцистерна з довгим написом — НАДЗВИЧАЙНО НЕБЕЗПЕЧНО, НЕ НАБЛИЖАТИСЬ — здавала задом, поки ледь не вперлася у контур (формою і розміром десь як двері), намальований аерозольною фарбою на поверхні Купола. До штуцера ззаду цистерни приладнали пластиковий шланг. Двоє чоловіків вправлялися з цим шлангом, котрий закінчувався жалом, не більшим за авторучку «Бік». Одягнені вони були в сяючі скафандри й шоломи. На спинах у них висіли балони зі стиснутим повітрям.

З боку Честер Мілла був присутній лише один глядач. Поряд зі старомодним дамським велосипедом «Швінн»[247], над заднім крилом якого містився ящичок-багажник для молока, стояла міська бібліотекарка Лісса Джеймісон. На ящичку виднілася наліпка з написом: КОЛИ ВЛАДА ЛЮБОВІ СТАНЕ СИЛЬНІШОЮ ЗА ЛЮБОВ ДО ВЛАДИ, У СВІТІ НАСТАНЕ МИР. ДЖИМІ ГЕНДРІКС[248].

— Ліссо, що ви тут робите? — спитала Джулія, вийшовши з машини. Вона прикривала собі долонею очі від яскравого світла прожекторів.

Лісса нервово шарпала єгипетський хрест анкх, який висів у неї на шиї на срібному ланцюжку. Переводила погляд то на Джулію, то на Барбі.

— Коли мені неспокійно або тривожно, я зазвичай виїжджаю на велосипедну прогулянку. Подеколи їжджу до глибокої ночі. Це заспокоює мою пневму. Я побачила світло, отже, і приїхала на світло, — цю довгу фразу вона озвучила так, ніби промовляла заклинання, а потім, залишивши нарешті у спокої свій хрестик, накреслила в повітрі якийсь складний символ. — А що ви робите тут?

— Приїхали подивитися на експеримент, — відповів Барбі. — Якщо він увінчається успіхом, ви можете стати першою, хто покине Честер Мілл.

Лісса посміхнулася, схоже, трохи силувано, але Барбі сподобалося, що вона взагалі на це спромоглася.

— Зробивши так, я скучала би за фірмовою стравою, яку подають на вечерю у «Троянді-Шипшині» щовівторка. М'ясний рулет, як звичайно, так же?

— М'ясний рулет заплановано, — погодився він, не уточнюючи, що, якщо Купол стоятиме й у наступний вівторок, скоріш за все spécialité de la maison буде кабачковий кіш-пиріг.

— Вони не відповідають, — сказала Лісса. — Я намагалася.

З-за автоцистерни на світло вийшов приземкуватий пожежний гідрант у людській подобі. На ньому були штани-хакі, брезентова куртка і картуз з емблемою «Чорних Ведмедів Мейну»[249]. Першим, що вразило Барбі, було те, що полковник Кокс набрав вагу. Другим — що його товста куртка була застебнута на зіпер аж до підборіддя, яке в нього перебувало в небезпечній близькості від означення «подвійне». Ніхто з них трьох — ні Барбі, ні Джулія, ні Лісса — не були одягнені в куртки. У них не було потреби по цей бік Купола.

Кокс віддав честь. Барбі відповів; він навіть відчув якесь задоволення, роблячи цей різкий жест.


  175