ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Звездочка светлая

Необычная, очень чувственная и очень добрая сказка >>>>>

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>




  170  

Пайпер сиділа в казенному кріслі, яке тепер належало Пітерові Рендолфу. Джулія паперовими рушниками витерла більшу частину крові їй з обличчя. Жінка тремтіла від шоку й величезного болю, але, як і Тібодо, вона не стогнала. Очі в неї були ясними.

— Кловер плигнув на нього, — вона показала підборіддям на Картера, — тільки після того, як він штовхнув мене зі сходів. Падаючи, я випустила з руки поводок. Мій собака повівся, як слід. Він захищав мене від злочинного нападу.

— Вона сама на нас напала! — вискнула Джорджія. — Ця скажена курва першою напала на нас. Піднялася на ґанок, патякаючи всяку херню…

— Помовч, — наказав їй Барбі. — Усі замовкніть тут к бісу. — Він подивився на Пайпер. — У вас не вперше вивихнуте це плече, правда?

— Я вимагаю, щоб ви пішли звідси, містере Барбара, — промовив Рендолф… але промовив він це не вельми впевнено.

— Я можу їм допомогти, — відповів Барбі. — А ви?

Рендолф не відповів. Мел Ширлз і Френк Делессепс стояли за прочиненими дверима. Вигляд мали неспокійний.

Барбі знову обернувся до Пайпер.

— Це зміщення, без розривів. Уже непогано. Я можу його вправити раніше, ніж вас доправлять до шпиталю…

— Шпиталю? — крякнув Фред Дентон. — Вона заарешто…

— Стули пельку, Фредді, — наказав Рендолф. — Ніхто тут не заарештований. Поки що принаймні.

Барбі дивився Пайпер прямо в очі.

— Але я мушу це зробити просто зараз, поки воно не набрякло. Якщо дочекаєтеся шпиталю, щоб вам вправляв плече Еверет, там уже доведеться застосувати анестезію. — Він нахилився їй до вуха і прошепотів: — Поки ви будете в безпам'ятстві, вони зможуть розповідати свою версію подій, а ви — ні.

— Що ви там шепочете? — грізно запитав Рендолф.

— Що їй буде боляче, — відповів Барбі. — Згодні, преподобна?

— Давайте, — кивнула вона. — Наша тренерка Громлі робила це просто на боковій лінії, а вона була зовсім дурепою. Тільки швидше. І, благаю, не скрутіть її.

Барбі покликав:

— Джуліє, візьміть джгут у їхній аптечці й допоможіть мені покласти її на спину.

Джулія, дуже бліда і сама почуваючись хворою, виконала вказівку.

Барбі сів на підлогу ліворуч від Пайпер, скинув один кед, а тоді вхопив преподобну обома руками за передпліччя прямо над зап'ястком.

— Не знаю методу вашої тренерки Громлі, — проказав він, — але ось так робив мій знайомий медик в Іраку. Порахуйте до трьох, а тоді верещіть на всі заставки слово «вилка».

— Вилка, — повторила Пайпер, зачудована попри біль. — Ну, гаразд, ви тут доктор.

«Ні, — подумала Джулія. — Тепер єдиний, кого наше місто має найбільш схожого на справжнього лікаря, це Расті Еверет». Вона встигла зателефонувати Лінді й дізналася номер його мобільного, але дзвінок йому моментально перевівся на голосову пошту.

У кімнаті запанувала тиша. Навіть Картер Тібодо задивився. Барбі кивнув Пайпер. На її чолі виступили бісеринки поту, але лице залишилося маскою жорсткої футболістки, і Барбі відчув до неї круту повагу. Він вставив свою взуту в шкарпетку ступню їй під пахву, зручно і щільно. А тоді, тягнучи повільно, але неухильно її за руку, досяг протитиску зі своєю ногою.

— Окей, ми готові. Тепер слухаємо вас.

— Один… два… три… ВИЛКА!

Щойно Пайпер закричала, як Барбі тут же смикнув. Усі в кімнаті почули гучний тріск, коли суглоб ставав на своє місце. Горб на блузі Пайпер магічним чином зник. Вона верещала, але не зомліла. Він накинув їй джгут за шию і пропустив його під рукою, знерухомивши останню, як тільки зумів.

Спитав:

— Краще?

— Краще, — відповіла вона. — Набагато, дякувати Богу. Ще болить, але не так сильно.

— У мене в сумочці є аспірин, — запропонувала Джулія.

— Дайте їй аспірину і вимітайтеся звідси, — оголосив Рендолф. — Всі йдуть геть, окрім Картера, Фредді, преподобної та мене.

Джулія втупилася в нього, не вірячи власним вухам.

— Ви жартуєте? Преподобній треба в лікарню. Ви зможете дійти, Пайпер?

Пайпер, похитуючись, підвелася.

— Гадаю, так. Потроху.

— Сядьте, преподобна Ліббі, — наказав Рендолф, але Барбі розумів, що той вагається. Барбі дочув це в його голосі.

— А ви мене змусьте, — вона обережно підняла ліву руку разом з черезплічником. — Я певна, ви спроможні її вивихнути знову, дуже легко. Нумо. Продемонструйте… цим пацанам… що ви нічим не відрізняєтеся від них.

  170