147 
— Я хочу до мами, — пробурмотів похмуро Ейден.
— Якби ж то був якийсь спосіб із нею зв'язатися, — сказала Каролін. — Алісо, ти певна, що не пам'ятаєш її електронну адресу? — І до Барбі: — Їхня мама залишила свій мобільний у будиночку, це погано.
— Гарячий дядько, оце все, що я знаю про її пошту, — сказала Аліса. — Іноді мама каже, що сама була колись гарячою жінкою, але татусь про це подбав[229].
Каролін позирнула на свого бойфренда.
— Забираємося з цього ломбарду?
— Так. З тим же успіхом ми можемо перебазуватися до пасторату і сподіватися, що та леді скоро повернеться зі своєї милосердної експедиції, у якій вона, либонь, перебуває.
— Там мусить бути теж незамкнено, — сказав Барбі. — Або пошукайте під килимком на ґанку.
— Я не посмію, — сказав Маршалл.
— Я посмію, — хихонула Каролін. На її сміх відгукнувся усмішкою хлопчик.
— По-смію! — гукнула Аліса і побігла по проходу, розставивши руки, в одній з яких метляла крилом шахова дошка. — По-смію, по-смію, пішли вже, по-сміємо!
Терстон, зітхнувши, вирушив услід за нею.
— Алісо, якщо поламаєш дошку, ти ніколи не зможеш у мене виграти.
— А от і ні! Я зможу, бо юність має свої права! — гукнула вона у відповідь. — Крім того, ми її зможемо склеїти. Ходімо!
Нетерпляче заворушився Ейден на руках у Каролін. Вона опустила його додолу, щоб біг за сестрою, і простягнула руку.
— Дякую. Вам, містере…
— Радий був допомогти, — потис її руку Барбі й одразу ж обернувся до Терстона.
Той мав долоню міцну, як у риби черево, саме таку, які в Барбі асоціювалися з чоловіками, чий інтелект пригнічував фізичну активність.
Вони вирушили вслід за дітьми. Перед подвійними дверима Терстон Маршалл озирнувся. Сніп притуманеного сонячного світла крізь одне з високих вікон вихопив із напівтемряви лице цього чоловіка, зробивши на вигляд старшим за його справжній вік. Перетворивши його на вісімдесятирічного.
— Я редагував поточний випуск «Лемешів», — повідав він. Голос його тремтів від обурення й образи. — Це вельми авторитетний літературний журнал, один з найкращих у країні. Вони не мали права бити мене в живіт, насміхатися з мене.
— Не мали, — погодився Барбі. — Звичайно, не мали. Піклуйтеся добре про дітей.
— Авжеж, обов'язково, — відповіла Каролін, беручи руку чоловіка, стискуючи його долоню. — Ходімо, Терсі.
Барбі почекав, почув, що зовнішні двері зачинилися, а тоді пішов шукати сходи, що ведуть до кімнати засідань і в кухню. Джулія казала, що вхід до бомбосховища звідти.
7
Першою думкою Пайпер було: хтось викинув мішок зі сміттям на узбіччя дороги. Трохи наблизившись, вона побачила, що там лежить тіло.
Загальмувавши, вона вискочила з машини так швидко, що аж упала й забила собі коліно. Підвівшись, побачила там не одне тіло, а два: жінку і немовля. Принаймні дитина була ще жива, бо мляво ворушила рученятами.
Вона підбігла до них і перевернула жінку на спину. Молода, знайоме обличчя, але не з пастви Пайпер. Щока і лоб у неї були сильно розбиті. Пайпер звільнила дитя з торби, а коли притиснула його собі до грудей, погладила йому спітніле волосся, воно зайшлося хриплим плачем.
Повіки жінки відреагували на плач і розліпилися, і Пайпер помітила, що штани в неї просякли кров'ю.
— Маль Вотер, — прохрипіла вона так, що Пайпер не дочула ясно слів.
— Не хвилюйтеся, в машині є вода. Лежіть спокійно. Дитину я підняла, з нею все буде гаразд, — сама не знаючи, чи так воно буде. — Я про неї подбаю.
— Маль Вотер, — знову прохрипіла жінка в скривавлених джинсах і заплющила очі.
Пайпер побігла назад до машини, і серце в неї билося так сильно, що аж їй в очі віддавало. Язик став мідним на смак. «Боже, допоможи мені, — молилася вона і, нездатна більше нічого придумати, знову повторювала: — Боже, о Боже, допоможи мені, допоможи цій жінці».
Її «Субару» мав кондиціонер, але вона його не вмикала, незважаючи на спекотний день, та й узагалі рідко ним користувалась. У її розумінні це було неекологічно. Але зараз ввімкнула, і то на повну потужність. Поклала дитя на заднє сидіння, підняла вікна, причинила дверцята, знову вирушила до жінки, котра лежала в пилюці, та тут же її вразила думка: а що, як дитина якось зуміє перелізти наперед, натисне якусь кнопку і заблокується в машині?
«Господи, я така тупа, найгірша з усіх в світі проповідників, коли трапляється справжня криза. Допоможи мені перестати бути такою тупою».
147 
