150 
— Привіт, — весело промовила дівчинка. — Я Аліса, а це Ейден.
— Ми будемо жити в домі, де живе пасія, — суворо повідомив малюк на ім'я Ейден. Він не переставав терти собі скроню і виглядав вельми блідим.
— Це просто чудово, — відповів Расті. — Мені теж мріється опинитися у домі, де моя пасія.
Чоловік з жінкою наздогнали дітей. Вони трималися за руки. Батько й дочка, вирішив Расті.
— Насправді ми просто хотіли б поговорити з пастором Ліббі, — пояснила жінка. — Ви часом не знаєте, вона вже повернулася?
— Не маю поняття, — відповів Расті.
— Ну, тоді ми підемо, зачекаємо її там. У пасіянаті, — на цьому слові вона посміхнулася літньому чоловіку. Расті вирішив, що вони, либонь, ніякі не дочка з батьком. — Так нам порадив вахтер.
— Ел Тіммонс? — Расті бачив, як Ел залазив у кузов пікапа «Берпі».
— Ні, інший, — уточнив літній чоловік. — Він сказав, що преподобна може допомогти нам з житлом.
Расті кивнув.
— А цього звуть Дейл?
— Мені здається, він так і не назвав нам свого імені, — сказала жінка.
— Ходімо! — хлопчик відпустив руку сестрички, натомість ухопившись за молодицю. — Я хочу пограти в ту іншу гру, про яку ти казала.
Проте голос в нього звучав більш капризно, ніж нетерпляче. Шок середнього ступеню, мабуть. Або якась фізична неміч. Якщо останнє, Расті надіявся, що там щось не страшніше від утоми. Мілл зараз найменше потребував спалаху грипу.
— Вони загубили свою матір, принаймні тимчасово, — пояснила жінка. — Ми ними опікуємося.
— Дуже добре з вашого боку, — сказав Расті щиро. — Синку, в тебе щось болить?
— Ні.
— Горло не болить?
— Ні, — відповів хлопчик на ім'я Ейден. Він вивчав Расті своїми серйозними очима. — А знаєте що? Якщо ми навіть цього року не підемо нікого лякати й кричати «ласощі або каверзи» на Гелловін, мені це байдуже.
— Ейдене Епплтон! — скрикнула дівчинка вкрай шокованим тоном.
Расті трохи здригнувся на своїй лаві, просто не міг стриматись. А тоді усміхнувся.
— Невже? А чому так?
— Бо нас водить мамуня, а мамуня поїхала за купками.
— Він хотів сказати за покупками, — вибачливо пояснила дівчинка на ім'я Аліса.
— Вона поїхала по квасольки, — уточнив Ейден. Він був схожий на маленького дідуся — маленького, занепокоєного дідуся. — Мені ствашно іти на Гелловін без мамуні.
— Ходімо, Каролін, — покликав чоловік. — Нам треба ще…
Расті підвівся з лави.
— Мем, можу я з вами побалакати хвилинку? Тільки підійдіть до мене.
Каролін кинула на нього здивований, насторожений погляд, але зробила пару кроків у тінь голубої ялини.
— У хлопчика не було якихсь судорожних проявів? — запитав її Расті. — Наприклад, чи він не кидав зненацька те, чим радо займався… ну, знаєте, просто стоїть нерухомо якийсь час… або застиглий погляд… плямкання губами…
— Нічого подібного не було, — сказав чоловік, приєднуючись до них.
— Авжеж, — погодилася Каролін, але трохи перелякано.
Це помітив чоловік і, насупивши свої імпозантні брови, обернувся до Расті.
— Ви лікар?
— Помічник доктора, фельдшер, я просто подумав, можливо…
— Атож, ми вам вдячні за вашу небайдужість, містере…
— Ерік Еверет. Звіть мене Расті.
— Ми вдячні вам за вашу небайдужість, містере Еверет, але я вважаю її недоречною. Пам'ятайте про те, що ці діти зараз без своєї матері…
— Вони дві доби провели самі, без їжі, — додала Каролін. — Вони намагалися самі дійти до міста, коли ті двоє… офіцерів, — вона наморщила ніс так, ніби від цього слова тхнуло чимось гидким, — їх знайшли.
Расті кивнув.
— Це багато чого пояснює, я гадаю так. Хоча дівчинка має цілком нормальний вигляд.
— Діти по-різному реагують. А нам уже час іти. Вони вже далеко забігли, Терсі.
Аліса з Ейденом бігли крізь парк, копаючи ногами кольорові купки опалого листя. Аліса махала шаховою дошкою і кричала: «Пасіянат! Пасіянат!» на всю силу своїх легенів. Хлопчик не відставав від неї і теж щось гукав.
«У дитини просто було тимчасове моторне збудження, от і все, — думав Расті. — А решта — випадковий збіг. І навіть не так: яка американська дитина не думає про Гелловін наприкінці жовтня?» Єдине було напевне: якщо цих людей пізніше спитають, вони пригадають, де й коли бачили Еріка Расті Еверета. От тобі й секретність.
150 
