142 
Їй майнула думка, чи не проковтнути разом усі «Мрій-човники» і таким чином раз і назавжди завершити це її нещасне гівняне життя; вона, мабуть, так би й зробила, якби не Малюк Волтер. Хто опікуватиметься ним, якщо вона помре? Він навіть може померти з голоду у своїй колисці, отака жахлива думка.
Геть із тим самогубством, але ніколи ще в житті вона не почувалася такою печальною, пригніченою. І забрудненою. Її принижували й раніше, знає Бог, подеколи Філ (котрий любив кохатися утрьох під кайфом, поки зовсім не втратив інтерес до сексу), інколи хтось інший, час від часу вона сама принижувалася — Саммі Буші ніколи так і не збагнула простої істини, що можна бути самому собі найкращим другом.
Звісно, за плечима в неї були всеношні секс-розваги, а одного разу, ще в середній школі, після того як «Вайлдкетс» виграли чемпіонат Малої баскетбольної ліги серед новачків, вона пропустила через себе чотирьох учасників підряд (п'ятий лежав знетямлений у кутку). То була її власна ідіотська ідея. Вона також приторговувала тим, що Картер, Мел і Френкі Делессепс узяли в неї силою. Найчастіше обслуговувала Фрімена Брауна, хазяїна крамниці «Брауні», де вона найчастіше робила закупи, бо Браун надавав їй кредит. Фрімен був старий, і пахнув він не вельми гарно, але бахур був ще той, і це вже йому плюс. Шість штриків на матраці в задній коморі — його звичний ліміт, потім стогін і чвирк. Це ніколи не належало до найяскравіших подій її тижня, але втішало усвідомлення того, що її кредит дійсний, особливо, коли наприкінці місяця вона потрапляла у безгрошів'я, а Малюку Волтеру конче потрібні були свіжі памперси.
І містер Браун ніколи не робив їй боляче.
Минулої ночі трапилося зовсім інше. Делессепс ще не так, а от Картер, той ввігнався в неї, ледь не пробивши наскрізь, і, починаючи з нього, у неї закровило знизу. Далі гірше: коли з себе скинув труси Мел Ширлз, у нього виявився інструмент на кшталт тих, що їх показують у порнофільмах, які любив дивитися Філ, допоки його інтерес до кришталю остаточно не переміг у ньому зацікавлення сексом.
Ширлз увійшов у неї жорстко і, хоча вона намагалася пригадати те, чим за два дні до того займалися вони з Доді, це не допомогло. Вона залишалася сухою, як серпень без дощу. Щоправда, поки їй там усе не роздер Картер Тібодо. Тоді з'явилася змазка. Вона відчула, як з неї тече щось тепле, липке. На лиці в неї теж було щось вологе, сльози ринули по щоках, затікаючи їй у западини вух. Під час безкінечного гасання Мела Ширлза їй майнуло, що вона може так і померти під ним. Якщо він уб'є її, що буде з Малюком Волтером?
І все прошивав тріскучий, як у сороки, голос Джорджії Руа: «Трахайте, гатіть її, трахайте цю суку! Хай репетує!»
Саммі дійсно репетувала. Голосно й багато, те саме робив і Малюк Волтер у колисці в сусідній кімнаті.
Насамкінець вони попередили, щоб вона тримала рота на замку і покинули її, стікаючу кров'ю на дивані, змордовану, але живу. Вона бачила, як їхні фари мазнули по стелі вітальні й зникли, коли вони повернули в бік міста. Нарешті Саммі й Малюк Волтер залишилися самі. Вона ходила з ним туди-сюди, туди-сюди, зупинившись лише раз, щоб одягти трусики (не рожеві, їх вона ніколи більше не носитиме), промокнувши перед тим піхву туалетним папером. У неї були тампакси, але сама думка про те, щоб щось туди пхати, була їй огидна.
Урешті-решт Малюк Волтер похилив голівку їй на плече і вона відчула його слину в себе на шкірі — надійна ознака того, що він насправді надовго заснув. Вона знову поклала його до колиски (з мольбою, щоб він проспав тихо всю ніч), а тоді вже витягла з шафи коробку. «Мрій-човник» — щось із роду потужних транквілізаторів, вона не знала точно, який саме — спершу притишив їй біль Отамечки Внизу, а потім затуманив усе. Саммі проспала дванадцять годин.
А тепер оце.
Крики Малюка Волтера здавалися спалахами яскравих променів серед суцільного туману. Вона підвелася з ліжка й, похитуючись, побігла до його спальні, розуміючи, що чортова колиска, яку Філ колись зібрав у напівобдовбаному стані, нарешті розвалилася. Малюк Волтер добряче розхитав її минулої ночі, коли «підручні» займалися нею. Колиска ослабла достатньо, щоб тепер, коли він почав у ній крутитися…
Хлопчик лежав на підлозі серед уламків. Він поповз до неї, з розбитого чола в нього скрапувала кров.
— Малюк Волтер! — скрикнула вона і підхопила його на руки. Обернулася, перечепилася об виламану планку, упала на коліно, підхопилася і кинулася до ванної з ридаючою дитиною на руках. Відкрутила кран, але, звісно ж, нічого звідти не потекло: нема електрики, насос не качає воду зі свердловини. Вона вхопила рушник, промокнула дитині личко, побачила рану — неглибоку, хоча довгу і рвану. Залишиться шрам. Вона знову притиснула рушник, сильно, наскільки наважилась, намагаючись не звертати уваги на болісне скиглення переляканого Малюка Волтера. Кров скрапувала їй на босі ступні краплями розміром як десятицентова монета. Кинувши погляд вниз, вона побачила, що її голубі трусики, які вона одягла після того, як вшилися «підручні», просякли брудно-пурпуровим кольором. Спершу вона подумала, що то кров Малюка Волтера. Але на внутрішніх поверхнях стегон у неї теж були патьоки.
142 
