89 
— Реальність, — промимрив я.
Юмійосі уткнулась обличчям мені в шию. Я відчував кінчик її носа. У темряві я обмацав один за одним усі закутки її тіла. Плечі, лікті, зап’ястя, долоні, кінчики пальців. Не пропустив жодної найменшої деталі. Намацував пальцями — і цілував так, ніби ставив печатку. Груди, живіт, ребра, спину ноги — все перевіряв і ставив печатку. Так треба. Без цього не обійтися. Нарешті я ніжно погладив м’який пушок на лобку. І поцілував. Потім спустився нижче. Ку-ку…
«Реальність», — подумав я.
Я мовчав. Вона також нічого не говорила. Лише тихенько дихала. Але я відчував, що вона ще жадає мене. Розуміла, чого мені хочеться, і непомітно прибирала відповідну позу. Я обмацав її всю і міцно стиснув в обіймах. Її руки також обплітали мене. Її подих був гарячим і вологим. Ніби вона вимовляла слова, які не звучали в повітрі. І тоді я ввійшов у неї — твердий і гарячий. Наскільки її бажав. Як після страшної спраги.
Наприкінці Юмійосі прокусила мені руку до крові. Та мені було байдуже. Реальність. Біль і кров. Притискаючи її за стегна до себе, я повільно в ній розлився. Надзвичайно повільно й розмірено.
— Чудово… — прошепотіла вона трохи пізніше.
— Бо так було наперед визначено, — сказав я.
Юмійосі заснула в моїх обіймах. Спала дуже тихим і мирним сном. Я не спав. Зовсім не хотів. Насолоджувався тим, що тримав у руках її сонну. Згодом почало розвиднятись, і в номері потроху світлішало. На столі лежали її окуляри та годинник. Я глянув на її обличчя без окулярів. І таке воно було красиве. Я легенько поцілував її в чоло. І знову запалився. Хотів іще раз увійти в неї, але вона так солодко спала, що я не посмів порушувати її сну. А тому, обіймаючи її, я спостерігав, як світло проникало в усі закутки кімнати й витісняло звідти темряву.
На стільці лежав акуратно складений її одяг. Спідничка, блузка, сорочка, панчохи. Під стільцем стояли чорні туфлі. Реальність. Реальний одяг, складений так, аби не зім’явся.
О сьомій ранку я розбудив її.
— Юмійосі! Пора вставати, — сказав я.
Вона розплющила очі, подивилася на мене. І знов уткнулася мені в шию.
— Було чудово… — сказала вона. І, вислизнувши голою з ліжка, стала під промені вранішнього сонця — ніби заряджалася енергією. Підперши рукою обличчя, я милувався її тілом, на якому кілька годин тому ставив печатки про повну перевірку.
Юмійосі прийняла душ, розчесала волосся моєю щіткою, недовго, але старанно почистила зуби. Я лежав і спостерігав, як вона ретельно одягалась. Як застібала один за одним ґудзики на блузці, як одягала жакет, як, стоячи перед дзеркалом на весь зріст, перевіряла, чи нема де-небудь на одягу складок або порошинок. Я з насолодою дивився на її рухи, які вона робила з такою серйозністю. Нарешті відчув, що настав ранок.
— Усю свою косметику я тримаю у шафці кімнати відпочинку для персоналу, — повідомила вона.
— Ти й так красива, — сказав я.
— Дякую… Але без косметики можна наразитися на неприємність. Персонал зобов’язаний користуватися нею на роботі.
Я встав, підійшов до неї і ще раз обняв. Обіймати її в блакитному фірмовому жакеті з окулярами на носі також було приємно.
— І вранці я вам потрібна? — спитала вона.
— Дуже, — відповів я. — Більше, ніж учора.
— Знаєте, це вперше я комусь так сильно потрібна, — сказала Юмійосі. — Я це добре відчуваю. Що комусь потрібна.Вперше в житті щось подібне відчуваю.
— Хіба досі ніхто тебе не жадав?
— Так, як ви, — ніхто.
— І що ж ти відчуваєш, коли тебе хтось жадає?
— Я страшно розслаблююся, — відповіла вона. — Давно так не розслаблювалася. Відчуття таке, ніби опинилась у затишному, теплому домі.
— Ну й живи в ньому скільки хочеш, — сказав я. — Ніхто звідси не вийде, і ніхто сюди не зайде. Тут, крім тебе й мене, нікого нема.
— То що, залишитися в ньому?
— Так, залишайся.
Юмійосі відхилила голову вбік і глянула мені у вічі.
— Слухайте… А що, як я й сьогодні у вас переночую?
— Я не проти — ночуй скільки хочеш. А чи не надто небезпечно це для тебе? Бо як застануть тебе в мене, то виженуть із роботи. Може, було б краще, якби ми переспали в тебе на квартирі або в якомусь іншому готелі? Було б набагато спокійніше.
Вона захитала головою.
89 
