130 
— Ти маєш на увазі символ Смертельних реліквій?
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
Казка про трьох братів
Гаррі озирнувся на Рона й Герміону. Вони теж, здається, не зрозуміли, що мав на увазі Ксенофілій.
— Смертельних реліквій?
— Саме так, — підтвердив Ксенофілій. — Ви що, про них не чули? Це мене не дивує. Дуже й дуже мало чаклунів у них вірить. Візьміть отого молодого придурка на весіллі твого брата, — кивнув він у бік Рона, — котрий почав мене звинувачувати, ніби я ношу символ відомого темного чаклуна! Яке невігластво! У цих реліквіях немає нічого темного… принаймні не в тому примітивному сенсі. Цей символ використовують, щоб виявити себе одновірцям у надії, що вони допоможуть правовірному в Пошуку.
Він кинув у відвар гурдикореня кілька грудочок цукру, розмішав і випив.
— Вибачте, — сказав Гаррі. — Я щось не все зрозумів.
Він теж чемно відсьорбнув з чашки і трохи не вдавився — рідина була така гидотна, наче хтось розчинив у ній проносний горошок—на—всяк—смак із шмарклями.
— Бачиш, правовірні шукають Смертельних реліквій, — відповів Ксенофілій і цмакнув губами, явно насолоджую чись відваром.
— А що воно таке — Смертельні реліквії? — запитала Герміона.
Ксенофілій відсунув порожню чашку.
— Припускаю, всі ви знаєте "Казку про трьох братів"? Гаррі заперечив, а от Рон з Герміоною відповіли ствердно. Ксенофілій статечно кивнув головою.
— Ну—ну, містере Поттер, але ж усе починається з "Казки про трьох братів"… є десь тут у мене один примірник…
Він невпевнено роззирнувся по кімнаті, оглядаючи численні стоси пергаменту й книжок, але Герміона сказала:
— Я маю, містере Лавґуд, ось вона
І вийняла з вишитої бісером сумочки "Казки барда Бідла".
— Оригінал? — гостро запитав у неї Ксенофілій, а коли вона кивнула головою, сказав: — Ну, то прочитай її вголос. Так ми найкраще все зрозуміємо.
Е— е… гаразд, нервуюЧИСЬі погодилася Герміона. Розгорнула книжку, і Гаррі побачив, що символ, який вони досліджували, був саме на цій сторінці вгорі. Герміона легенько прокашлялася й почала читати
— "Було собі троє братів, і брели вони якось у сутінках по безлюдній звивистій дорозі…"
— Мама нам завжди казала, Що це було опівночі, — докинув Рон, потягуючись, і заклав руки за голову, щоб зручніше було слухати. Герміона роздратовано на нього зиркнула.
Вибач, але мені здається, що опівночі звучить страшніше! — пояснив Рон.
Наче нам і так не вистачає в житті страхіть, — не стримався Гаррі. Ксенофілій, здається, не звертав на це великої уваги, а просто дивився на небо у вікні. — Далі, Герміоно.
— "За якийсь час брати підійшли до річки. Вона була надто глибока, щоб перейти вбрід, і надто бурхлива, щоб перепливти. Однак брати навчені були мистецтву чарів, тому вони просто махнули чарівними паличками, і над підступною водою виник міст. Коли вони вже були на сере дині цього мосту, дорогу їм заступила постать у каптурі
І ось з ними заговорила Смерть »
— Вибач, —урвав її Гаррі, — але з ними заговорила Смерть?
— Це ж казка, Гаррі!
— О—о, так, вибач. Далі.
— " J ось з ними заговорила Смерть. Вона була сердита, що її обдурили, і що три нові Жертви вислизають у неї з—під носа, бо раніше всі подороясні тоПилися у цій річці. Але Смерть була підступна. ВоНа вдавано привітала трьох братів з такими успішними чарами і сказала, що кожен з них заслуговує від неї на винагороду за те, що так хитромудро її уникнув.
І от старший брат, що був дуже войовничий, забажав отримати наймогутнішу в світічарівну паличку: паличку, з якою він завжди перемагав би суперників, паличку, гідну чаклуна, котрий здолав саму Смерть! Смерть тоді підійшла до найстарішої на березі річки бузини, зробила з її гілкичарівну паличку і віддала її старшому братові.
Середульший брат, що був дуже пихатий, вирішив ще більше принизити Смерть і захотів здобути здатність воскрешати померлих. Смерть знайшла на березі річки камінь і подала його середульшому братові зі словами, що цим каменем він зможе воскрешати мертвих.
А тоді Смерть запитала третього, меншого брата, що він бажає. Менший брат був найскромніший і наймудріший з усіх братів і не повірив Смерті. Тому попросив дати йому щось таке, що дало б йому змогу звідти піти, і щоб Смерть не йшла за ним по п'ятах. І Смерть вельми неохоче вручила йому свій плащ—невидимку".
130 
