193 
- Не смій! - прогримів Снейпів голос, і біль ущух не менш раптово, ніж почався; Гаррі, скоцюрбившись, лежав на землі, стискав у руці чарівну паличку й ледве дихав; десь угорі над ним кричав Снейп.
- Ти що, забув про наказ? Поттер належить Темному Лордові… залишаємо його тут! Ходімо! Бігом!
І Гаррі відчув, як задвигтіла в нього під щокою земля, коли брат з сестрою та величезний смертежер підкорилися й побігли до брами. Гаррі з люті щось нерозбірливо закричав: тієї миті йому було байдуже, живий він чи мертвий; він відштовхнувся від землі, скочив на ноги й наосліп пошкандибав до Снейпа - людини, яку він зараз ненавидів не менше, ніж самого Волдеморта…
- Сектум…
Снейп махнув чарівною паличкою і знову відхилив за кляття; але Гаррі тепер був до нього зовсім близько й на решті добре бачив Снейпове обличчя: там уже не було й тіні глузливої посмішки; спалах вогню освітив гримасу люті. Зосередившись з останньої сили, Гаррі подумав: «Леві…
- Ні, Поттере! - різко крикнув Снейп. Щось голосно бабахнуло, і Гаррі відлетів назад, знову важко вдарившись об землю, але тепер з його руки вислизнула чарівна паличка. Він чув Геґрідові крики й Ікланеве виття, а Снейп підступив ближче й поглянув, що він лежить, роззброєний і беззахисний - як перед цим Дамблдор. Снейпове бліде лице, освітлене загравою палаючої хижі, палало ненавистю, як і тоді, коли він уразив закляттям Дамблдора.
- Поттер, як ти посмів атакувати мене моїми ж власними закляттями? Це я їх винайшов… я, Напівкровний Принц! А ти хочеш скерувати проти мене мої ж винаходи, як і твій мерзенний батько? Не вийде!
Гаррі метнувся до чарівної палички; Снейп вистрілив у не! закляттям, вона відлетіла на кілька метрів у темряву й зникла з очей.
- То вбий мене, - прохрипів Гаррі, не відчуваючи страху; а тільки лють і зневагу. - Убий, як і його вбив, боягуз…
- НЕ СМІЙ!… - закричав Снейп, і його обличчя раптом стало навісне, нелюдське, наче він страждав від сильного болю, як отой ув'язнений в палаючій хатині пес, що вив і скавулів за його спиною, -…НАЗИВАТИ МЕНЕ БОЯГУ ЗОМ!
І хльоснув паличкою повітря. Гаррі відчув, як щось гарячо-біле шмагонуло його по обличчі, наче батогом, і впав на спину. Перед очима вибухли іскри, і на мить забило дихання. А тоді він почув угорі махання крил, і щось величезне затулило собою зорі: це Бакбик налетів на Снейпа. Той відсахнувся, коли в нього впилися гострі, як бритви, кігті. Гаррі, хоч у голові гуло від удару об землю, спробував сісти й побачив, як Снейп тікає від велетенського звіра, що махав крильми й кричав таким зловісним криком, якого Гаррі ще ніколи не чув…
Гаррі ледве встав на ноги і почав шукати чарівну паличку, сподіваючись продовжити гонитву. Та доки він обмацував траву, відкидаючи якісь гілочки, то зрозумів, що запізнився. І справді, коли нарешті знайшов паличку й озирнувся, то побачив тільки гіпогрифа, що кружляв понад брамою; Снейп зумів роз'явитися одразу за межами шкільної території.
- Геґріде, - промимрив усе ще задурманений Гаррі й роззирнувся навколо. - ГЕҐРІДЕ?
Він пішов, спотикаючись, до палаючої хижі, і тут з полум'я виникла велетенська постать, що несла на спині Ікланя. Гаррі щось вдячно вигукнув і впав навколішки; його трясло з голови до ніг, тіло пронизував біль, від кожного подиху в грудях пекло.
- Всьо файно, Гаррі? З тобою всьо файно? Йой, Гаррі, не мовчи…
Величезне кошлате Геґрідове лице, затуляючи собою зорі, розпливалося в Гаррі перед очима. Він відчув сморід обгорілого дерева й паленої собачої шерсті; Гаррі простяг руку й відчув біля себе тремтяче, але заспокійливо тепле й живе тіло Ікланя.
- Зі мною все нормально,-прохрипів Гаррі. -Аз вами?
- Йой, та всьо файно… мене так легко не здолати. Геґрід схопив Гаррі попід пахви й так різко смиконув, що його ноги аж відірвалися від землі. По Геґрідовій щоці сочилася кров з глибокого порізу під самісіньким оком; воно швидко розпухало.
- Треба погасити твою хатину, - сказав Гаррі, - закляттям «Аґваменті…»
- Яси пам'ятав, що таке щось є, - пробурмотів Геґрід, підняв свою тліючу парасольку з рожевими квіточками і вигукнув: -Аґваменті!
З кінчика парасольки шугонув струмінь води. Гаррі підняв руку, що тримала чарівну паличку й була свинцево-важка, і теж пробурмотів:
- Аґваменті.
Удвох з Геґрідом вони поливали хатину водою, аж доки загасили останню жарину.
- Ніби не так і зле, - з надією вимовив трохи згодом Геґрід, дивлячись на руїни, з яких снувався дим. - Ніц такого, що Дамблдор не зміг би полагодити…
193 
