ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>

Побудь со мной

Так себе. Было увлекательно читать пока герой восстанавливался, потом, когда подключились чувства, самокопание,... >>>>>

Последний разбойник

Не самый лучший роман >>>>>




  185  

Човен ударився об берег, Гаррі вистрибнув і негайно обернувся, щоб допомогти Дамблдорові. Щойно Дамблдор ступив на берег, його рука з чарівною паличкою без сило повисла; вогненне кільце зникло, проте інферії вже не виринали з води. Човник пішов під воду; його ланцюг, брязкаючи й дзенькаючи, по-зміїному зісковзнув углиб озера. Дамблдор тяжко зітхнув і притулився до стіни печери.

- Я так ослаб… - прошепотів він.

- Не хвилюйтеся, пане директоре, - відразу почав його заспокоювати Гаррі, стурбований неймовірною Дамблдоровою блідістю і виснаженим виглядом. - Не хвилюйте ся, ми зараз звідси виберемося… спирайтеся на мене, пане директоре…

Гаррі поклав здорову Дамблдорову руку собі на плече і, згинаючись під вагою його тіла, повів директора вздовж берега.

- Захист був… що не кажи… добре продуманий, -ледь чутно проказав Дамблдор. - Один би з цим не впорав ся… Гаррі, ти добре себе проявив, дуже добре…

- Не треба тепер говорити,-попросив Гаррі, наляканий тим, як Дамблдор ковтає слова і ледве волочить ноги, - побережіть енергію, пане директоре… ми скоро звідси виберемося…

- Прохід крізь арку знову буде замурований… візьми мій ніж…

- Немає потреби, я подряпався на камінні, - заперечив Гаррі, -лише скажіть, де…

- Отут…

Гаррі потерся об каміння роздряпаною рукою - отримавши свою криваву пожертву, арка негайно проявилася. Вони перейшли зовнішню печеру, й Гаррі допоміг Дамблдорові зійти в крижану морську воду, що заповнювала розколину в скелі.

- Усе буде добре, пане директоре, - знову й знову при мовляв Гаррі, стривожений Дамблдоровою мовчанкою ще більше, ніж його ослаблим голосом. - Уже недалечко… я зможу явити нас обох назад… не хвилюйтеся…

- Я й не хвилююся, Гаррі, - незважаючи на крижану воду, трохи впевненіше промовив Дамблдор. - Я ж з тобою.


-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ-


Пронизана блискавкою вежа


Коли вони випливли під зоряне небо, Гаррі висадив Дамблдора на найближчий валун, а тоді поставив його на ноги. Мокрий і тремтячий, згинаючись під Дамблдоровою вагою, Гаррі, як ніколи в житті, зосередився на місці їхнього призначення - Гоґсміді. Заплющив очі, з усієї сили вчепився в Дамблдорову руку, а тоді ступив крок і відчув, як його жахливо стисло зусібіч.

Він зрозумів, що все вдалося, ще не розплющивши очей: зник запах солі й морський бриз. Вони з Дамблдором стояли в темряві, тремтячи й стікаючи водою, посеред Високої вулиці в Гоґсміді. На якусь жахливу мить Гаррі уявилося, що з-поза крамничок до них підкрадаються нові інферії, але він кліпнув і побачив, що ніде нічого не ворушиться; усе застигло в цілковитій темряві, яку трохи розсіювали кілька вуличних ліхтарів та вікна верхніх по верхів.

- Нам усе вдалося, пане професоре! - через силу про шепотів Гаррі; він раптом відчув пекучий біль у грудях. - Вдалося! Ми здобули горокракс!

Дамблдор біля нього похитнувся. Спочатку Гаррі було подумав, що Дамблдор не втримався на ногах після його ще не дуже вправного явлення, а тоді побачив директорове обличчя, ще блідіше у тьмяному світлі ліхтаря.

- Пане директоре, з вами все гаразд?

- Бувало й краще, - ледь чутно промовив Дамблдор, хоч кутики його вуст і сіпнулися в спробі усмішки. - Та юшка… не дуже корисна для здоров'я…

І на превеликий жах Гаррі Дамблдор повалився на землю.

- Пане директоре… усе гаразд, пане директоре, з вами все буде добре, не хвилюйтеся…

Гаррі у відчаї роззирнувся, шукаючи допомоги, проте навколо не було ні душі, і він подумав, що треба негайно доставити Дамблдора до шкільної лікарні.

- Треба добратися до школи… до мадам Помфрі…

- Ні, - заперечив Дамблдор. - Мені… потрібен професор Снейп… але я… далеко не зайду…

- Ясно… послухайте… я зараз постукаю в двері, знайду, де вас залишити… а тоді побіжу по мадам…

- Северус, - чітко вимовив Дамблдор. - Мені потрібен Северус…

- Добре, хай буде Северус… але я залишу вас на мить, щоб…

І тут Гаррі почув швидкі кроки. Його серце підскочило в грудях: хтось їх побачив, хтось знає, що їм потрібна допомога… він озирнувся й побачив мадам Розмерту, що поспішала до них темною вуличкою в пухнастих пантофлях і в шовковому халаті, розшитому драконами.

- Я бачила, як ви явилися, коли засувала у спальні штори! Ой, лишенько, я й не знала, що… а що з Албусом?

Важко дихаючи, вона спинилася й широко розплющеними очима дивилася на Дамблдора.

  185