179 
- Плати?-здивувався Гаррі. - Треба розплачуватися з дверима?
- Так, - відповів Дамблдор. - Кров'ю, якщо не помиляюся.
- Кров'ю?
- Я ж казав, що це грубо, - презирливо й навіть розчаровано відповів Дамблдор, немовби Волдеморт не дотягував до очікуваного ним рівня. - Ідея, як ти. мабуть, розумієш, полягає в намаганні ослабити ворога, котрий бажав би туди зайти. І знову Лорд Волдеморт неспроможний збагнути, що є муки набагато страшніші за фізичні рани.
- Так, але якщо їх можна уникнути… - пробурмотів Гаррі, який добре знав, що таке біль, і геть не прагнув від чути його знову.
- Іноді їх, однак, не уникнути, - сказав Дамблдор, від торгаючи рукав мантії й виставляючи ушкоджену руку.
- Пане професоре! - запротестував Гаррі, підбігаючи до Дамблдора, що вже заніс ножа. - Давайте я, бо я…
Він навіть не знав, що сказати: молодший, дужчий? Але Дамблдор тільки всміхнувся. Блиснуло срібло -і бризнув яскраво-червоний струмінь; кам'яна поверхня рясно вкрилася темними блискучими крапельками.
- Ти дуже люб'язний, Гаррі,-Дамблдор провів кінчи ком чарівної палички над глибоким порізом на руці - і той негайно зарубцювався, так само, як Снейп гоїв Мелфоєві рани. - Але твоя кров дорожча за мою. Ага, здається, вийшло, так?
Сліпучі сріблясті обриси арки знову з'явилися на стіні, але тепер уже не зникали: натомість щезло забризкане кров'ю каміння, окреслене аркою, залишивши прохід у непроглядну темряву.
- Спочатку, мабуть, я, - сказав Дамблдор. заходячи в арку. Гаррі пішов за ним. на ходу засвічуючи чарівну паличку. Їхнім очам відкрилося моторошне видовище: вони стояли на краю величезного чорного озера, протилежного берега якого Гаррі навіть не розрізняв, у такій височенній печері, що її стелі теж не було видно. Десь удалині, начебто в самому центрі озера, сяяло невиразне зеленаве світло; воно віддзеркалювалося від поверхні нерухомої води. Зеленаве сяйво і дві чарівні палички були єдиними джерелами світла у цій суцільній оксамитовій темряві. Однак проміння з паличок не сягало так далеко, як хотілося б Гаррі. Ця темрява здавалася густішою, ніж зви чайна.
- Ходімо, - спокійно сказав Дамблдор. - Старайся не ступати у воду. Тримайся біля мене.
Він пішов уздовж берега, Гаррі намагався не відставати, їхні кроки відлунювали над вузькою смугою каміння, що оточувала озеро. Вони йшли далі й далі, але картина не мінялася: з одного боку від них височіла шорстка стіна печери, а з другого - безмежна широчінь гладенької, мов скло, чорної-пречорної поверхні озера, з отим загадковим зеленавим сяйвом посередині. І печера, й ця тиша у ній здавалися Гаррі гнітючими й тривожними.
- Пане професоре? - не витримав нарешті він. - Думаєте, горокракс тут?
- Тут, - відповів Дамблдор. -Я переконаний. Питання лише, як нам до нього дістатися?
- А не можна… спробувати замовляння-викликання?- запропонував Гаррі. Він добре розумів, що це ідіотська пропозиція, але так хотілося якнайшвидше звідси зник нути.
- Та вже ж, можна, - погодився Дамблдор. так різко зупиняючись, що Гаррі ледь на нього не наштовхнувся. - Візьми й спробуй.
- Я? Ну… ну що ж…
Гаррі такого не сподівався, однак прокашлявся і голосно вигукнув, піднявши чарівну паличку:
- Акціо горокракс!
Зі звуком, схожим на вибух, щось величезне й бліде вирвалося з темної води за якихось шість метрів од них. Гаррі ще й не встиг роздивитися, як воно вже шубовснуло назад, розігнавши по дзеркальній поверхні великі й глибокі брижі. Гаррі з переляку відсахнувся й ударився об стіну, Серце шалено гупало, коли він повернувся до Дамблдора.
- Що це було?
- Мабуть, щось таке, що реагуватиме на наші спроби здобути горокракс.
Гаррі ще раз подивився на воду. Поверхня озера знову нагадувала блискуче чорне скло: брижі зникли якось не природно швидко, а от серце в Гаррі й далі калатало.
- Ви знали, що таке станеться, пане директоре?
- Щось мало статися обов'язково, якби ми вдалися до відвертої спроби заволодіти горокраксом, і я це знав. Але ти. Гаррі. запропонував дуже добру ідею - простий спосіб з'ясувати, що на нас чекає.
- Але ж ми не знаємо, що то була за почвара, - вимовив Гаррі. дивлячись на лиховісно гладесеньку воду.
- Тобто, що то були за почвари, -уточнив Дамблдор. - Дуже сумніваюся, що вона тут одна. То що, йдемо далі?
- Пане професоре?
- Що, Гаррі? -Як ви гадаєте, нам доведеться заходити в озеро?
- В оце озеро? Хіба що нам дуже не пощастить.
- А ви не думаєте, що горокракс на дні?
179 
