Последние отзывы

  173  

- Краще піду й перевірю. - зірвався на ноги Гаррі. Він вискочив з вітальні й помчав по восьмому поверсі,

не зустрівши нікого, крім Півза, що линув у протилежний бік; привид буденно метнув у Гаррі кілька шматочків крейди і голосно заґелґотав, ухиляючись від Гарріного оборонного пристріту. Коли Півз зник, у коридорах знову запанувала тиша; до відбою залишалося всього чверть години, і більшість учнів порозходилися по своїх вітальнях.

І тут Гаррі почув вереск і гуркіт. Він завмер і прислухався.

- Як… ти… смієш… а-а-а-а-ай!

Шум долинав з найближчого коридору; Гаррі кинувся на звук з чарівною паличкою напоготові, завернув за ріг і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна розбита.

- Пані професорко…

Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого рятівника.

- Що сталося, пані професорко?

- Якби ж я знала! - пронизливо вигукнула вона. - Я собі прогулювалася, обмірковуючи деякі темні знамення, що їх зуміла побачити…

Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й не проникна ділянка кам'яної стіни, що приховувала…

Я - Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?

- …знаки, що ними мене було удостоєно… що? Очі в неї раптом забігали,

- У кімнату на вимогу, - повторив Гаррі. - Ви намагалися туди потрапити?

- Я… ну… я й не знала, що учням про неї відомо…

- Не всім,- уточнив Гаррі. - І що сталося? Ви закричали так… наче хтось на вас напав…

- Я… ну, - пробурмотіла професорка Трелоні, а тоді, мовби захищаючись, щільніше загорнулася в свої шалі й подивилася на нього неймовірно побільшеними очима. - Я хотіла… е-е… покласти деякі… гм… особисті речі на зберігання в цій кімнаті… - І вона щось забурмотіла про «гидкі звинувачення».

- Ясно, - Гаррі глянув на пляшки з хересом. - Але ви не змогли туди зайти, щоб їх там заховати?

Його це здивувало, адже для нього кімната, зрештою, таки відчинилася, коли він захотів сховати там книжку Напівкровного Принца.

- Ой, та зайшла я спокійно, - люто глянула на стіну професорка Трелоні -Але там уже хтось був.

- Хтось був?… А хто?-розхвилювався Гаррі. - Хто там був?

- Гадки не маю, - професорку Трелоні трохи спантеличила Поттерова настирливість. - Я зайшла в кімнату й почула там чийсь голос - а такого ще ні разу не бувало за всі ті роки, що я тут ховаю… тобто, що я користаюся цією кімнатою.

- Голос? І що він казав?

- Не знаю, чи він взагалі щось казав, - відповіла професорка Трелоні. - Він просто… горлав.

- Горлав?

- Радісно, - додала вона. Гаррі дивився на неї уважно.

- То був чоловік чи жінка?

- Радше, чоловік. - припустила професорка Трелоні. -І він був радісний?

- Аж занадто, - презирливо пирхнула професорка Трелоні. -Наче щось святкував?

- Безперечно.

- І що далі?…

- А тоді я гукнула: «Хто там?»

- А ви не могли цього з'ясувати, не запитуючи? - дещо роздратувався Гаррі.

- Мій Внутрішній Зір. - з почуттям власної гідності сказала професорка, поправляючи шалі та численні разки блискучого намиста, - був зосереджений на справах, що виходять далеко за межі буденних реалій, пов'язаних з горлопанськими голосами.

- Зрозуміло, - швидко погодився Гаррі: він уже по горло був ситий теревенями професорки Трелоні про її Внутрішній Зір. - І що, той голос відповів, хто він такий?

- Ні, не відповів, - сказала Трелоні. - Раптом стало темно-темнісінько, і наступної миті мене просто викинуло з приміщення!

- І ви не побачили, що там було? - ледве стримувався Гаррі.

- Не побачила. Я ж кажу, що там була суцільна…- вона раптом замовкла й підозріло на нього глянула.

- Думаю, треба розповісти про це професорові Дамблдору, - порадив Гаррі. - Він повинен знати, що там свят кує Мелфой… тобто той «хтось», який викинув вас з кімнати.

На його подив, почувши цю пропозицію, професорка Трелоні випросталася й набундючилася.

- Директор мені натякнув, щоб я його не відвідувала занадто часто, -холодно процідила вона. -Я не збираюся нав'язувати своє товариство тим, хто його не цінує. Якщо Дамблдор воліє ігнорувати небезпеку, про яку попереджають карти…

Зненацька вона схопилася кістлявими пальцями за руку Гаррі.

  173