82 
— А він… чи він зацікавився Флафі? — запитав Гаррі, намагаючись говорити спокійно.
— Певно, що так. А хіба є багато триголових псів, навіть тут, у Гоґвортсі? Тож я си сказав йому, що Флафі стає сумирним, як телятко, коли вміти його заспокоїти. Варто заграти йому якусь музичку, і він відразу си засинає…
Геґрід раптом перелякано завмер.
— Я си не мав того вам казати! — вигукнув він. — Забудьте про це! Гей, куди ви побігли?
Гаррі, Рон і Герміона не вимовили ні слова, аж поки опинилися у вестибюлі, який після ясного дня надворі видавався надто холодним і похмурим.
— Треба йти до Дамблдора, — сказав Гаррі. — Геґрід розповів тому чужинцеві, як пройти повз Флафі, а під плащем міг бути чи Снейп, чи Волдеморт. Напоївши Геґріда, він запросто все вивідав. Сподіваюся, Дамблдор нам повірить. Нас може підтримати Фіренце, якщо його не зупинить Бейн.
Де кабінет Дамблдора?
Діти озирнулися, ніби сподівалися побачити дороговказ, який скерує їх у потрібному напрямі. Адже ніхто їм досі не казав, де перебуває Дамблдор, і вони не знали нікого, хто б ходив до нього з якимось дорученням.
— Нам треба… — почав Гаррі, але раптом у залі пролунав голос:
— Що ви тут робите?!
То була професорка Макґонеґел із величезним стосом книжок.
— Нам треба бачити професора Дамблдора, — аж занадто сміливо відповіла Герміона.
— Бачити професора Дамблдора? — перепитала професорка Макґонеґел, немовби це було щось дуже підозріле. — Навіщо?
Гаррі ковтнув слину… І що тепер?
— Це таємниця, — вимовив він, відразу пошкодувавши про це, бо ніздрі професорки Макґонеґел гнівно роздулися.
— Професор Дамблдор пішов звідси хвилин десять тому, — холодно повідомила вона. — Він отримав термінову сову з Міністерства магії і негайно полетів до Лондона.
— Полетів? — нестямно повторив Гаррі. — Оце щойно?
— Поттере, професор Дамблдор — дуже видатний чарівник, і в нього багато різних справ.
— А в нас дуже важлива справа!
— Поттере, невже те, що ти хочеш розповісти, важливіше від справ у Міністерстві магії?
— Послухайте! — сказав Поттер, відкинувши обережність. — Пані професорко… йдеться про філософський камінь!
Професорка Макґонеґел усякого могла сподіватися, тільки не цього. Книжки випали їй з рук, і вона навіть не підбирала їх.
— Звідки ви знаєте? — зашипіла вона.
— Пані професорко, я думаю… Я знаю, що Сн… що хтось намагається викрасти камінь. Мені треба поговорити з професором Дамблдором.
Макґонеґел глянула на нього спантеличено й підозріло.
— Професор Дамблдор повернеться завтра, — вимовила вона нарешті. — Не знаю, звідки ви дізналися про камінь, але будьте певні, що його ніхто не зможе вкрасти, він надто добре захищений.
— Але пані професорко!..
— Поттере, я знаю, що кажу! — урвала вона розмову. Нахилилася й підняла книжки з підлоги. — А ви краще йдіть надвір і тіштеся сонечком.
Та надвір вони не пішли.
— Це трапиться сьогодні, — сказав Гаррі, тільки-но вони впевнилися, що професорка Макґонеґел відійшла на достатню відстань. — Снейп сьогодні спробує проникнути крізь люк. Він уже довідався все, що йому треба, а тепер і Дамблдор не зможе йому завадити. Б'юся об заклад — це він прислав того листа, і в Міністерстві магії всі вкрай здивуються, коли там з'явиться Дамблдор.
— Але що ми можемо…
Герміона охнула. Гаррі й Рон рвучко озирнулися.
Перед ними стояв Снейп.
— Доброго вечора! — привітався він. Діти витріщилися на нього.
— Такого гарного дня не варто сидіти в замку, — сказав він, криво посміхаючись.
— Ми просто… — загнувся Гаррі, не знаючи, що сказати.
— Маєте бути обережнішими, — мовив Снейп. — Коли так тинятися, хтось може припустити, ніби ви щось задумали. А Ґрифіндор уже просто не може втрачати очки, правда?
Гаррі почервонів. Діти повернулися, щоб іти надвір, але Снейп знову до них озвався.
— Май на увазі, Поттере: ще одне нічне блукання, і я особисто подбаю, щоб тебе звідси вигнали! Гарного вам дня!
Снейп пішов до вчительської. Коли діти вийшли на кам'яні сходи, Гаррі повернувся до друзів.
— Добре!.. Ось що ми зробимо, — рішуче зашепотів він. — Хтось із нас має стежити за Снейпом: дочекатися біля вчительської, а потім, коли він вийде, піти за ним услід. Герміоно, це зробиш ти.
— Чому я?
— Бо це очевидно, — докинув Рон. — Ти вдаватимеш, ніби чекаєш професора Флитвіка, ясно? — І додав тоненьким голосочком: — "Ой, професоре Флитвік! Я так хвилююся, мені здається, я переплутала питання 14-6…"
82 
