Последние отзывы

  38  

Залишилося всього три учні. Лайза Терпін потрапила до Рейвенклову, після неї надійшла Ронова черга. Хлопчина увесь посірів і позеленів. Гаррі схрестив під столом пальці, і за мить капелюх вигукнув:

— ҐРИФІНДОР!

Гаррі разом з усіма щосили заплескав у долоні, а Рон знесилено бухнувся на стілець біля нього.

— Молодчина, Рон! — набундючено мовив Персі через голову Гаррі.

Тим часом Блеза Забіні призначили в Слизерин.

Професорка Макґонеґел згорнула пергамент і забрала Сортувального Капелюха.

Гаррі глянув на свою порожню золоту тарілку. Він тільки зараз відчув, як зголоднів. Про гарбузові пиріжки лишилася сама згадка.

Підвівся Албус Дамблдор. Розвівши руки, він широко всміхнувся до учнів, неначе ніщо в світі не могло його так втішити, як сяючі лиця всіх його вихованців.

— Вітаю вас! — промовив він. — Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! — Дякую!

Дамблдор знову сів, а з усіх боків залунали схвальні вигуки й оплески. Гаррі не знав, сміятися чи ні.

— Він що, трохи божевільний? — запитав він обережно Персі.

— Божевільний? — безтурботно перепитав Персі. — Та він геній! Найкращий чарівник у світі! Хоч і трохи божевільний, це правда. Хочеш картоплі, Гаррі?

Гаррі роззявив рота. Тарелі перед ним були вже заповнені стравами. Він ще ніколи не бачив на одному столі так багато смачних наїдків: смажені курчата, ростбіф, відбивні, ягнятка, ковбаски, шинка, біфштекс, варена і смажена картопля, чіпси, йоркширський пудинг, горошок, морква, підливка, кетчуп і, не знати чому, навіть м'ятні льодяники.

Дурслі ніколи, звісно, не морили Гаррі голодом, проте й не давали йому їсти досхочу. Дадлі завжди забирав усе, що хотілося з'їсти Гаррі, навіть якщо того ненажеру згодом і нудило. Гаррі поклав собі на тарілку всього потроху, окрім льодяників, і почав їсти. Все було дуже смачне.

— Ох, як то гарно виглядає! — сумовито зітхнув привиду трико, дивлячись, як Гаррі розрізав біфштекс.

— А ви не…

— Я не їв уже майже чотириста років, — мовив привид. — Я, звісно, не потребую їжі, але однаково чогось бракує. Здається, я не представився? Сер Ніколас де Мимзі-Порпінґтон до ваших послуг. Постійний привид вежі Ґрифіндор.

— Я знаю вас! — раптом озвався Рон. — Мені про вас брати розповіли — ви Майже-Безголовий Нік!

— Я б волів, щоб до мене зверталися сер Ніколас де Мимзі… — невдоволено буркнув привид, але тут обізвався Шеймус Фініґан з рудуватим волоссям:

— Майже —Безголовий? Як можна бути майже безголовим?

Сер Ніколас, здавалося, розгнівався, адже розмова вийшла зовсім не такою, як він сподівався.

— А ось так, — роздратувався він. Ухопив себе за ліве вухо й потягнув. Його голова відірвалася від шиї і впала на плече, немов була на завісах. Хтось колись, мабуть, хотів відтяти йому голову, та не зробив це як слід. Натішившись спантеличеними дитячими обличчями, Майже-Безголовий Нік знову поклав голову на шию, кахикнув і сказав:

— Що ж, новенькі ґрифіндорці! Сподіваюся, ви допоможете нам виграти цього року чемпіонат гуртожитків? Ґрифіндор уже дуже давно не вигравав першості. А Слизерин завойовує кубок шостий рік підряд! Кривавий Барон стає просто нестерпним! То привид Слизерину.

Гаррі глянув на слизеринський стіл і побачив жахливого привида з безтямними очима, кощавим обличчям і заляпаним сріблистою кров'ю одягом. Він сидів поруч із Мелфоєм, який, на радість Гаррі, здається, не дуже тішився таким сусідством.

— Чому він увесь залитий кров'ю? — зацікавився Шеймус.

— Я ніколи не питав, — ухильно відповів Майже-Безголовий Нік.

Коли всі наїлися досхочу, з тарілок позникали рештки їжі і вони стали чистісінькі, як на початку. За мить з'явився десерт. Морозиво найрізноманітніших смаків та різновидів, яблучний пиріг, пампушки з солодким кремом, шоколадні тістечка і пончики з повидлом, бісквіти, полунички, желе, рисовий пудинг…

Поки Гаррі наминав пампушки з кремом, розмова перейшла на родини учнів.

— Я покруч, — нахвалявся Шеймус. — Мій тато — маґл. Мама сказала йому, що вона відьма, тільки після весілля. Бідолаха насилу пережив.

Усі зареготали.

— А в тебе що, Невіле? — поцікавився Рон.

— Ну, мене виховувала бабця, а вона чарівниця — відповів Невіл, — хоча родина довго вважала мене за справжнього маґла. Мій дядько Елджі все намагався застукати мене зненацька, щоб я виявив свої чари, і одного разу спихнув мене в Блекпулі з причалу, я мало не втопився. Але аж до восьми років не ставалося нічого. Якось дядько Елджі піднявся нагору попити чаю і вивісив мене з вікна, тримаючи за ноги, аж тут тітка Еніда запропонувала йому тістечок і він ненароком пустив мене. Але я не розбився — просто пострибав на голові через садок і аж на дорогу. Це їх дуже втішило, бабця на радощах навіть розплакалася. А подивилися б ви на них, коли мене прийняли сюди: вони, бачте, боялися, що я не досить магічний. Дядько Елджі так зрадів, що купив мені жабку.

  38