Последние отзывы

  33  

— Ми вже йому казали, що не бачили, — відповів Рон, але дівчинка не слухала, бо помітила в його руці паличку.

Ох, ти насилаєш чари? Ану ж поглянемо!

Вона сіла, а Рон геть збентежився:

— Е-е… Ну, добре… — Кахикнув і промовив:

• Соняшник, масло і стиглий урюк,
• Хай буде жовтим дурний цей пацюк!

Він махнув паличкою, але нічого не сталося. Скеберс і далі був заспаний і сірий.

— Ти певен, що це справжнє замовляння? — запитала дівчинка. — Бачиш, щось не виходить, правда? А я випробувала кілька простих замовлянь — просто так, і вони всі спрацювали. У моїй родині зовсім нема чарівників, і я так здивувалася, отримавши листа! Мені було так приємно! Це, звичайно, найкраща школа чарів, я чула про неї… я вже знаю напам'ять всі основні підручники… звичайно, сподіваюся, що цього мені вистачить… до речі, я Герміона Ґрейнджер, а ви?

Все це вона випалила, мов з кулемета, і Гаррі аж розгубився. Але глянувши на не менш збентеженоного Рона, він зрозумів, що не тільки він не вивчив підручників напам'ять, тож полегшено зітхнув.

— Я — Рон Візлі, — пробурмотів Рон.

— Гаррі Поттер, — відрекомендувався Гаррі.

— Справді? — скрикнула Герміона. — Я, звичайно, знаю про тебе все. Я дістала кілька додаткових книжок із позакласного читання, і про тебе згадано в "Сучасній історії магії", в "Розвиткові й занепаді темних мистецтв" та "Видатних чаклунських явищах XX сторіччя".

— Про мене? — приголомшено запитав Гаррі.

— Господи, невже ти не знаєш? Та якби йшлося про мене, я б усе перерила! — здивувалася Герміона. — А ви знаєте, в якому ви гуртожитку? Я всіх розпитала і сподіваюся потрапити до Ґрифіндо-ру, його назва звучить найкраще, я чула, що й сам Дамблдор був у ньому, хоч у Рейвенклові теж було б непогано… Ну добре, ми, мабуть, підемо далі шукати Невілову жабку. Знаєте, краще переодягніться, бо, здається, ми скоро прибуваємо.

Й дівчинка пішла, забравши з собою хлопчика, який загубив жабку.

— Хоч у якому я опинюсь гуртожитку, сподіваюся, її там не буде, — сказав Рон, жбурнувши чарівну паличку назад до валізи. — Ідіотське замовляння! Це Джордж мене навчив, але, клянуся, він знав, що то фальшивка.

— А в якому гуртожитку твої брати? — запитав Гаррі.

— У Ґрифіндорі, — знову спохмурнів Рон. — Там були й мама з татом. Не знаю, що вони скажуть, якщо я туди не потраплю. У Рейвенклові, мабуть, непогано, але уяви, що буде, коли мене запроторять до Слизерину!

— Це той гуртожиток, де жив Вол… тобто Відомо-Хто?

— Так, — підтвердив Рон і пригнічено сів на лаву.

— Знаєш, мені здається, що в Скеберса пояснішали кінчики вусів, — сказав Гаррі, намагаючись відвернути Рона від думок про гуртожитки. — А де тепер твої старші брати, які вже скінчили навчання?

Гаррі було цікаво довідатися, що робить чарівник, закінчивши школу.

— Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Біля щось там робить для "Ґрінґотсу" в Африці, — повідомив Рон. — А ти чув про "Ґрінґотс"? Про це писали в "Щоденному віщуні", але я не думаю, що серед маґлів ти мав змогу його читати. Хтось намагався пограбувати секретний сейф. Гаррі аж очі витріщив.

— Справді? І що з ним сталося?

— Власне, нічого, і тому це така сенсація. Нікого не спіймали. Тато каже, що це, певне, якийсь могутній чорний чаклун, але з "Ґрінґотсу", здається, нічого не взяли, — ось що найдивніше. Звичайно, всі лякаються, коли трапляється таке, бо ж раптом за цим усім стоїть Відомо-Хто.

Гаррі замислився. Він уже теж почав здригатися, тільки-но хтось згадає Відомо-Кого. Мабуть, це все — результат знайомства з магічним світом, але він почувався набагато безтурботніше тоді, коли міг безжурно вимовляти "Волдеморт".

— Яка твоя команда з квідичу? — запитав Рон.

— Е-е… я не знаю жодної, — признався Гаррі.

— Отакої! — здивувався Рон. — Слухай, це ж найкраща в світі гра! — І він почав пояснювати все про чотири м'ячі й позиції семи гравців, розповідати про найцікавіші матчі, на яких він побував разом із братами, та про мітлу, яку хотів би придбати, якби мав гроші. Він саме знайомив Гаррі з тонкощами гри, як знову відчинилися двері купе, але цього разу це не був Невіл, що загубив жабку, і не Герміона Ґрейнджер.

Зайшло троє хлопців, і Гаррі відразу впізнав того, що стояв посередині: це був той блідий хлопчисько з салону мантій мадам Малкін. Цього разу він дивився на Гаррі зі значно більшою цікавістю, ніж на алеї Діаґон.

— Це правда? — запитав він. — Увесь поїзд говорить, що в цьому купе їде Гаррі Поттер. То це, мабуть, ти?

  33