34 
Тому вона мусила вдовольнятися самою ідеєю любові — любові до улюблених речей, про можливість існування яких вона нітрохи не турбувалася. Вона любила закохану себе, любила любов, повну кохання, так, як сама любов любить закоханих, і у той спосіб вона могла погодити своє існування зі світом, у якому було так мало того, про що вона мріяла так довго, її світ то не був світ великої брехні заради порятунку, то було її бажання зробити його красивим та чесним, бажання жити іншим життям у світі іншому, ніж той, у якому, здавалося, жили всі решта довкола неї.
Малі хлопчаки, молоді чоловіки, зрілі мужчини та навіть старійшини штетля могли годинами непорушне сидіти перед її вікном і вдень, і вночі, запитуючи, чи не потрібна їй допомога у навчанні (у якому вона, звісно, жодної допомоги не потребувала або в якому вони й так їй не змогли б допомогти, навіть якби вона їм це дозволила), чи в садку (котрий ріс, як зачарований, і з невтомною пристрастю квітував червоними тюльпанами, трояндами та помаранчами), чи, можливо, Брід схотіла би прогулятися з ними до річки (до якої вона запросто могла дійти і на своїх двох, щиро дякую). Вона ніколи не казала ні й ніколи так, просто то натягувала, то попускала, то знову посмикувала за ниточки свого контролю над ними.
Натягнути: Було б просто чудово, — могла сказати вона, — якби я могла зараз випити велику чашку охолодженого чаю. Що відбувалося далі? Чоловіки навперебій кидалися принести їй напій. Хто повертався першим, міг заробити легенький поцілунок у чоло (послабити), або (натягнути) — обіцянку вийти на прогулянку (котра мала відбутися хіба коли-небудь пізніше), або (знову послабити) — дістати просте: Дякую, до побачення. Вона обережно збалансовувала те, що відбувалося побіля її вікна, не дозволяючи чоловікам підходити надто близько, але й не відпускаючи їх задалеко. Вона розпачливо потребувала їх не лише тому, що чоловіки могли їй прислужитися або дістати речі, потрібні Янкелю, чи щось для неї самої, чого Янкель придбати їй не міг, а ще й тому, що всі вони були додатковими палями в дамбі, зведеній, аби стримати відому їй правду: вона не любила життя. Вона не бачила жодної причини, яка б переконувала й далі жити.
Коли сумнозвісний віз перекинувся в річку, Янкелю було вже сімдесят два і його дім чекав швидше похорону, а не народження. Брід читала при слабкому миготливому світлі гасової лампи, запнувшись мережаною накидкою, а купалася у ванночці, вкритій на дні дрібним наждачним папером — щоб не посковзнутися. Янкель навчав її літературі та основам математики, доки вона не залишила його знання далеко позаду, сміявся разом з нею, навіть коли не було нічого смішного, читав їй увечері, спостерігаючи, як її долає перший сон, і був єдиним, кого вона могла вважати своїм другом. Вона перейняла його непевну ходу, говорила з його старечими інтонаціями і навіть, як і він, непокоїлася через ранні сутінки о п'ятій, хоча так рано сонце не заходило жодного дня у її житті.
Я привіз тобі декілька книг із Луцька, — говорив Янкель і зачиняв двері у надвечір'я та до решти світу.
Ми не можемо цього собі дозволити, — відповідала вона, беручи в нього важкого портфеля, — завтра я поверну їх назад.
Але ж ми так само не можемо дозволити собі їх не мати. Чого ми не можемо дозволити собі більше — мати їх чи не мати? Мені здається, ми в програші в обох випадках. Тоді давай уже залишимося в програші разом з книжками.
Ти просто з глузду
Я знаю, — відповідав він, — тому що я привіз тобі ще й компас від мого друга-архітектора та кілька томиків французької поезії.
Але ж я не знаю французької.
То маєш чудову нагоду її вивчити.
А хіба в мене є підручник?
О, я знав, що купив його недаремно! — казав Янкель, дістаючи товсту коричневу книгу з самого дна портфеля.
Янкелю, ти неможливий!
Я можливий, можливий.
Дякую, — говорила вона й цілувала його в чоло, тобто в єдине місце, куди вона коли-небудь цілувала й куди її цілували; вона би й надалі думала, що це єдине місце для поцілунку, якби не романи, які їй ще трапиться прочитати.
Дуже багато з тих речей, які Янкель купував їй, вона таємно від нього повертала назад. Він цього ніколи не помічав, бо не запам'ятовував, що саме купив. Власне, ідея перетворити їхню приватну бібліотеку на публічну і брати за користування книжками невеличку плату належала саме Брід. На ці гроші, а також на кошти, які їй передавали закохані в неї чоловіки, їм вдавалося якось зводити кінці з кінцями.
34 
