ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  14  

Меррі зітхнув з полегшенням. Він гадав, що з Сарума–на станеться — підстерегти ярла, коли при ньому лише кілька охоронців. А виходить, що вмирати, захищаючи Теодена, поки що не треба. Меррі сховав меч до піхов і зацікавлено витріщився на дунаданів.

Арагорн звернувся до Теодена, тримаючи Хальварда за руку:

— Все гаразд. Мене розшукали родичі із далекого краю, де я жив. Але чому вони з’явилися і скільки їх, я не знаю.

— Зі мною тридцять чоловік, — сказав Хальвард. — Це усі, кого пощастило зібрати поспіхом, а ще з нами брати Ерлоїр та Еладан. Отримавши твій виклик, ми мчали без зупинок.

— Але я не викликав вас! — здивувався Арагорн. — Думав постійно, особливо останніми днями, але з ким я міг передати виклик? Добре, розберемося пізніше. Зараз, друзі, ми поспішаємо уникнути великої небезпеки. Якщо ярл не заперечує, поїдемо разом?

Звісно, Теоден не заперечував.

— Дуже добре, — сказав він. — Якщо твої родичі хоч трохи схожі на тебе, володарю мій Арагорне, то три десятки їх — це сила, від кількості не залежна!

Вони знову вирушили в дорогу. Хальвард та сини Ел–ронда тепер їхали пліч–о–пліч з Арагорном, і, коли вони розповіли йому останні новини з півдня та півночі, Елроїр мовив:

— Батько велів переказати: «Часу обмаль, якщо бажаєш встигнути, згадай про Стежину Мерців».

— Мені завжди не вистачало часу, — відказав Арагорн, — але такого поспіху, щоб я відважився ступити на цю стежку, ще не було!

— Там побачимо, — сказав Елроїр. — А поки що не будемо вирішувати такі речі просто неба!

Хальвард поклав руку на плече Арагорна, той обернувся і побачив у руці дунадана замість списа довге древко, туго обмотане тканиною і перев’язане тасьмою.

— Що це, друже? Що ти привіз?

— Подарунок від пані Рівенделлу, — напівголосно відповів Хальвард. — Арвен підготувала його потай від усіх — то була довга праця! Та ще веліла переказати: «Чекати вже недовго. Або надія виправдається, або їй кінець. Тому надсилаю, тобі те, що тобі одному призначено. Вітаю тебе, Скарбе ельфів!»

— Я зрозумів, — сказав Арагорн. — Зберігай його до вирішального часу.

Він подивився на північ, на небо, повне зірок, замовк і до самого ранку не промовив жодного слова.

Ніч закінчувалась, на сході вже світлішало, коли вони в’їхали до двору Гірського Рогу. Тут вони мали відпочити і порадитися. Меррі одразу ліг спати й спав, доки його не розбудили Леголас та Гімлі.

— Сонце високо, — сказав Леголас, — ніхто не спить, усі працюють. Ходімо, пане мій ледащо, погуляємо, доки ще можна!

— Три доби тому ми з Леголасом тут змагалися, — згадав Гімлі, — і я переміг його тільки на одне очко, тобто на одного орка. Ходімо, побачиш, де це було. А ще, Меррі, тут є печери, не печери, а Країна Чудес! Чи не прогулятися нам туди, Леголасе?

— Не встигнемо. Не можна милуватися красою поспішаючи. Я ж пообіцяв, побуваємо там обов’язково… якщо злагода повернеться до нашого краю. Зараз уже майже обід, а там, мені сказали, відразу рушаємо.

Меррі зліз з постелі, широко позіхаючи. П’ять годин сну йому було мало, настрій не поліпшився. Всі навколо готувалися до справ, у яких він нічого не тямив. Меррі було соромно за свою нікчемність, та Піна кудись забрали, і пояснити, що до чого, було нікому.

— А де Арагорн? — спитав Меррі, одягаючись.

— Нагорі, в залі донжону. З ранку пішов туди і зачинився з Хальвардом. Навіть не лягав відпочити. Якась думка його бентежить…

Меррі накинув сірий плащ, і вони пішли утрьох до зламаної брами Гірського Рогу. Надворі під навісом троє ду–наданів чистили коней. Леголас посміхнувся їм здаля, ті відповіли Гречним уклоном.

— Дивний народ, — зауважив Гімлі. — Могутні, поважні… Роханці проти них — справжні діти; але які ж вони суворі! Обличчя обвітрені, і весь час мовчать…

— Але коли щось кажуть, то доброзичливі та чемні, як і сам Арагорн, — відізвався Леголас. — А на братів Елада–на та Ерлоїра ти звернув увагу? Які вони величні й достойні — справжні ельфи!

— А яким чином вони сюди прибули, Леголасе, ти не чув? — спитав Меррі.

— В Рівенделлі довідались, що Арагорн у Рохані і йому потрібна допомога. Але звідки прийшла звістка, ніхто до пуття не знає. Я гадаю, це Гандальфова справа.

— Скоріше Галадріелі, — заперечив Гімлі. — Володарка Лоріену читає в серцях! Ех, чому ми не забажали й собі по загону наших родичів?

  14