74 
— Немедленно! — професор тупнув ногою і пішов.
— Як знаєте… — Катерина покинула посуд і попленталася до професорського кабінету.
***
Богдан Крупка примружив око і наказав рідною мовою:
— Роздягайся…
— Нащо? — Катерина витерла руки об спідницю, зиркнула на професора.
— Покажеш, як ти любити вмієш… — у відповідь тим же суворим тоном.
— Та нащо воно вам?
— А-а-а-а! То ти, малолітня хвойдо, думаєш, що я старий?
— Нічого я не думаю…
— Роздягайся й ходи до мене.
— Та ні за що!
Професор із крісла зліз, до дівки підскочив — та як лясне по щоці!
— Ми тебе годуємо безплатно, живеш як у бога за пазухою, ще й рота роззявляєш, село дурне! Ану скидай усе. Подивимося, яка ти вправна…
Катерина в куток забилася:
— Відпустіть мене… Дуже прошу… Я що хочете буду робити, тільки не чіпайте…
— От я й хочу, щоб ти все поскидала!
Схопив Катерину за руки, витяг на середину кімнати. Сіпнув за спідницю — та й злетіла. Дівка зігнулася, до спідниці тягнеться, а професор на неї навалився, на підлогу кинув, сопе…
— Пустіть мене, пустіть… — губи тремтять, а прямо перед очима професорська пика пашіє.
— Давай, давай… — белькоче.
Уже долоню між ніг дівчачих запустив — і раптом як зойкне!
— Животное!.. — і вхопив себе рукою за жопу.
Катерина тремтить, на ноги підскочила. Дивиться — мопсеня на її захист стало. Гарчить, хвіст пістолетом.
— Ах ты ж тварь неблагодарная!.. — заволав професор. Заволав так, що Тася прибігла.
— Что случилось?
Катерина розхристана у кутку стоїть, поряд мопсеня варту несе, а по підлозі професор катається та все за зад тримається.
Тася й розбиратися не стала:
— Так вот зачем ты в наш дом пробралась?! Немедленно собирай вещи и вон!..
А Катерина й не виправдовувалася.
— Вибачайте, як щось не так. А професор ваш… така гнила людина!.. — сказала тільки.
За п'ять хвилин зібралася. Пальто рожеве скляне вдягла, чоботи ґумові, шию шарфом обмотала. Рюкзак на спині. Тася у вікно глянула — аж серце стислося: ніч, сніг мете…
— Ладно, можешь до утра остаться…
— Не лишуся. Погано мені у вас, — і до дверей.
Надвір вийшла, на парканчик низький під під'їздом присіла.
— До Шанівки піду… Скільки отак вештатися? Хай хоч уб'ють…
А у професорській квартирі — гармидер. Мопсеня біля дверей скавучить — жити не дає.
— Господи! Как я ненавижу собак! — взяло зло Тасю. — Ему приспичило, а мне нужно среди ночи его на улицу выводить.
Богдан! Это твой пес, вот и выведи его…
— Никуда я не пойду, — буркнув професор.
— Тогда пусть сам гуляет… — І Тася відчинила двері.
Катерина вже вийшла з двору на Велику Житомирську, коли почула позаду шурхіт. Обернулася. Мопсеня — у снігу по вуха. Дереться за нею, мов за останньою надією.
— От ти чудний… — усміхнулася. — Тепер точно буду звати тебе Чудним. Підхопила. Пригорнула.
— А ти мамі сподобаєшся… І пішли вони з мопсиком на пару — бозна куди.
Ігор Крупка мучився. Після того як він здихався Катерини, Жанночка жодного разу не попросила його щось купити. З усмішкою проводжала на роботу, усміхнена зустрічала і все рвалася кохатися. Навіть погодилася з черговою спробою Крупки-молодшого залучити її до високого світу мистецтва. На цей раз Ігорові перепали два квитки на модний вернісаж, і Жанночка залюбки накинула на плічки блакитну норку:
— Звичайно, підемо. Я дуже хочу… Хай і зараз!
Крупка-молодший завбачливо пробігся маршрутом від свого дому до вернісажу. Жахнувся: на шляху до мистецтва зяяли дверима відкриті — здається, цілодобово — з десяток бутиків і модних салонів.
— Я цього не переживу, — повторив професорський син улюблений вислів батька.
У день відкриття вернісажу Крупка-молодший викликав таксі й похвалився Жанночці:
— Не хочу, щоб твої ніженьки місили сніг… Поїдемо на таксі, сонечко. Жанночка всміхнулася й сказала:
— Ні.
Крупка-молодший загорював, а Жанночка розсміялася:
— Хочу в новій шубці пройтися. Хай усі знають, який у мене мужчина. Ні в кого такого нема! І пішли. Минули один бутік, другий… У Крупки-молодшого три волосини на лисій голові стирчком стали. У чому пастка? У чому?.. Не міг збагнути.
На вернісажі університетські колеги пороззявляли роти й не могли зчепити щелеп: — Ігоре Богдановичу… У вас така… подруга… Красуня! Крупка-молодший аж поплив. Спину розпростав і став іще довшим. Озирається — тільки окуляри на носі виблискують.
74 
