Особенно,... 
13 
— Та де?.. — не повірила Катерина. — Їй-бо! Маруся сказала. Учені. Будуть у нашому кургані копатися, бо він, бач, від древньої цивілізації.
— Брешеш? Я на кургані тисячі разів була. Нема там ніякої… цивілізації.
— От ти, Катька, журналів не читаєш і нічо' не знаєш. Під курганом — скарб древній. Точно. Люди ж колись не дурні були. Стільки землі на купу недарма наскладали. Щоб ніяка зараза до їхнього скарбу не добралася.
— Оце так…
— А ти що думала?
— Думала, курган для того, аби…
— Що?
— До неба ближче. І весь світ роздивлятися.
— Одне іншому не заважає, — вирішила Людка. — Ну, піду. Буду готуватися.
— До чого?
— Стиць, Катя! Стільки всього… Магазин завтра приїжджає! Сашка із Сергієм свій сюрприз для нас готують! А ще — ті люди вчені! Як думаєш, двох заколок досить? Чи, може, ще одну в Миколи купити?.. Людка не дочекалася відповіді, побігла геть. Катерина схлипнула.
— Господи! Тут таке… А ще ж дядько Роман чекатиме під копою… Як же мені ліфчика треба!..
Надвечір мамка від закупівельників повернулася, кошики порожні, посміхається.
— Бачу, бачу… Моркву викопано. От і добре. Зараз ми, доню, яблуками займемося. Ану, командуй! Що робитимемо — повидла густого чи…
Катерина до неї.
— Мамо, таке горе…
— Що сталося? — мамка перелякалася, озирається, ніби те горе десь близько треться.
— Та Микола… Людка сказала… Тільки за гроші продаватиме. Олії не братиме. Чуєш, мамцю? Не буде мені ліфчика!
Мамка сіла, кошики в куток кинула. І сміється.
— От тебе, мамо, не розбереш! — Катерина в сльози. — Що тобі радість, що біда, все смієшся! А мені… мені так болить!
А мамка й далі — у сміх.
— От ми зараз твоє горе прикриємо.
— Чим прикриємо?!
— Ліфчиком!
Мамка сунула руку до кишені — і витягла… рожевий гіпюровий ліфчик. Катерина як заверещить!..
— Мамцю! Мамцю!
Ухопила обнову — і до дзеркала.
— Мамцю! Мамцю! От ти в мене… А як не підійде?..
— Підійде. Давай уже, приміряйся скоро. Яблука тре' чистити.
— Та я скоро… Скоро!
Минула година, вже й татко прийшов, а Катерина все перед дзеркалом.
— Що то воно крутиться дзиґою? — татко мамці.
— А ось! — Катерина краєчок халатика відкрила. — Мені матуся ліфчика купила!
— От кляті баби! Так і знав — будемо без вугілля!
— Татку, ну не сердься, — Катерина до нього. І мамка:
— Давай, Льончику, до столу. Вечеряти час. Утомився?..
Уже й повечеряли, вже й яблука втрьох перечистили, коли — стук хтось у двері.
Мамка відчинила:
— Тю! Раїсо! Чи ти п'яна?
— Дарино, позич двадцять гривень, — шепоче Рая від дверей. І хитається.
Коли справа про гроші — татко завжди пильнує. Можна навіть не казати про них, а подумати — все одно вчує. Як почув про двадцять гривень, із кухні вискочив.
— Ану, Рая, зайди… — каже, щоби мамка без нього грошей не тринькала.
Сіли на кухні втрьох — мамка з татком і Раїса Романова. Катерина надвір вискочила — і під вікно: з кухні все чисто чути.
Татко командує:
— А тепер кажи, для чого тобі двадцять гривень.
— Убивцю найму. Хай Романа порішить.
— Та що ти мелеш! — мамка тихо. — Іди собі, бо ще почує хтось. Таке дурне придумати… Аж моторошно.
А татко:
— Та ні, Рая. Не йди. А скажи-но, сусідонько, за віщо ти мого друзяку Ромчика зі світу зжити хочеш, паскудна твоя натура?! — І чого це ти напилася? — докидає мамка.
— Прийшов сьогодні… від копи… Каже: «Ох і набридла ж ти мені, клята Райко! Відсіємося, і піду геть! Розлучуся навіки — і крапка. Хату покинуту поремонтую і буду там жити зі своєю коханкою». Отаке стерво, щоб ви знали! Отаке підле стерво!
Татко аж присвиснув.
— Ну й діла!
А мамка не вірить:
— Раїсо, що ти на Романа намовляєш. Нормальний-бо мужик. Роботящий. Працює від зорі до зорі. І де йому час знайшовся на коханок… Пусте! Він пожартував…
— Не пожартував, — упирається Раїса. — То дасте двадцять гривень?
— Раїсо! — мамка не здається. — Та схаменися, голубонько.
Таж твій Роман із Шанівки — ні ногою. Де йому тут коханку надибати? Сама подумай.
Раїса хитнулася та на мамку — зирк.
— А може, він до тебе бігає, коли Льоньки вдома нема?!
Мамка аж скрикнула.
— Ах ти ж дурна корово! Таке на чесних людей намовляти. Іди собі геть. А ми завтра Романові все чисто перекажемо про твоє лиходійство. Хай би тебе у тюрму забрали чи до скажених. Зовсім із глузду з'їхала.
13 
