ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  207  

— Та чого ти, Джіні грає непогано, — чесно визнав Джордж, сідаючи біля Фреда. — Правду кажучи, я навіть не розумію, коли вона навчилася, бо ми їй не дозволяли грати з нами.

— Вона ще з шести років залазила у ваш сарайчик у садку і крадькома випробовувала всі мітли, — почувся голос Герміони з–за хиткого стосу посібників зі стародавніх рун.

— А–а… — без особливого подиву сказав Джордж. — Тоді все зрозуміло.

— А Рон упіймав хоч одного м’яча? — визирнула Герміона з–понад «Магічних ієрогліфів і логограм».

— Він ловить, коли забуває, що на нього дивляться, — закотив очі Фред. — Тому нам у суботу просто треба буде попросити глядачів відвертатися від поля й вести неквапливі бесіди щоразу, як квафел опинятиметься біля Рона. Він знову встав і стурбовано підійшов до вікна, де задивився на темну галявину. — Знаєте, квідич — єдине, заради чого варто було тут лишатися.

Герміона кинула на нього суворий погляд.

— У тебе попереду іспити!

— Ми вже тобі казали, що НОЧІ нас не турбують, — відповів Фред. — Спецхарчування вже на мазі, як здихатися чиряків, ми винайшли — вистачає кількох краплин муртлапового відвару. Це нам Лі підказав.

Джордж солодко позіхнув і засмучено подивився на захмарене нічне небо.

— Не знаю, чи й захочу дивитися цю гру. Якщо нас переможе Захаріас Сміт, я зроблю собі харакірі.

— Краще зроби йому, — буркнув Фред.

— У тому й біда з тим квідичем, — неуважно сказала Герміона, знову схилившись над перекладами рун, — що він викликає негативні емоції й породжує ворожнечу між гуртожитками.

Вона підвела голову, шукаючи «Спелменову абетку складів», і побачила, що Фред, Джордж і Гаррі дивляться на неї з неприязню і недовірою.

— Але ж це так! — гаряче вигукнула Герміона. — Це гра і більш нічого!

— Герміоно, — похитав головою Гаррі, — ти добре розбираєшся в почуттях і всьому такому, але в квідичі не тямиш ні бельмеса.

— Може, й не тямлю, — спохмурніла вона, повертаючись до перекладів, — зате мій гарний настрій не залежить від Ронового воротарського хисту.

І хоч Гаррі скоріше стрибнув би з вежі, де проходять уроки астрономії, ніж визнав за Герміоною слушність, однак у суботу перед матчем він віддав би яку завгодно суму ґалеонів, щоб теж не перейматися квідичем.

Найкраще в цьому матчі було те, що він довго не тривав. Ґрифіндорським уболівальникам довелося витримати всього двадцять дві хвилини агонії. Годі було сказати, що саме було найгіршим. Гаррі думав, що претендувати на цю сумнівну честь могли: чотирнадцята безнадійна Ронова спроба захистити ворота; той випадок, коли Слоупер не влучив по бладжеру і вмазав биткою Анжеліні по зубах; а ще — Керків вереск, коли той з переляку впав з мітли, бо на нього мчав Захаріас Сміт з квафелом у руках. Це ще було диво, що Ґрифіндор програв з розривом усього десять очок, бо Джіні спромоглася вихопити снича з–під самого носа гафелпафського ловця Самербі. Тож остаточний рахунок виявився 230:240.

— Гарно впіймала, — похвалив він Джіні у вітальні, де панувала гнітюча, мов на похороні, атмосфера

— Мені просто пощастило, — стенула вона плечима. — Снич був не дуже швидкий, а Самербі застудився й чхнув, аж очі заплющив, якраз тоді, як з’явився снич. Нічого, ось коли ти повернешся в команду…

— Джіні, я ж отримав довічну заборону.

— Твоя заборона триватиме, доки в школі буде Амбридж, — виправила його Джіні. — А це велика різниця. Отож, коли ти повернешся, я хочу спробувати себе в ролі загонички. Наступного року вже не буде Анжеліни з Алісією, а мені однак більше подобається забивати голи, ніж бути ловцем.

Гаррі глянув на Рона, що згорбився в кутку з пляшкою маслопива.

— Анжеліна все одно не відпустить його з команди, — сказала Джіні, немовби прочитала Гарріні думки. — Вона вважає, що він себе іще покаже.

Гаррі подобалося, що Анжеліна й далі вірила в Рона, та водночас йому здавалося, що краще б вона відпустила Рона з команди. Адже той знову покидав поле під громовий супровід пісні «Візлі — наш король», яку з величезним задоволенням виконував хор слизеринців, що мали тепер усі шанси на перемогу в кубку з квідичу.

До них підійшли Фред і Джордж.

— Мені його навіть дражнити не хотілося, — сказав Фред, дивлячись на зневірену Ронову постать. — Хіба що раз… коли він пропустив чотирнадцятий гол…

Він шалено замахав руками, немовби по–собачому плив у повітрі.

  207