ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  167  

Чоловік кричав від болю… а тоді стих… обм’якло притулився до стіни… кров струменіла на підлогу… Жахливо заболіло чоло… мало не вибухав від болю…

— Гаррі! ГАРРІ!

Він розплющив очі. Тіло заливав холодний піт. Простирадла обкрутилися на ньому, наче рукави гамівної сорочки. Здавалося, ніби до чола пригасли розпечену кочергу.

— Гаррі!

Над ним стояв переляканий Рон. У ногах ліжка бовваніли ще якісь постаті. Гаррі обхопив голову руками. Аж сліпнув від нестерпного болю… перекрутився в ліжку і його знудило на матрац.

— Він захворів, — почувся переляканий голос. — Може, когось покликати?

— Гаррі! Гаррі!

Він мусив сказати Ронові, це було вкрай важливо… важко дихаючи й нічого не бачачи через пекучий біль, Гаррі відштовхнувся від ліжка, намагаючись не виблювати ще раз.

— Твій тато… — видушив він із себе задихаючись. — На твого тата… напали…

— Що? — нерозуміюче перепитав Рон.

— Твій тато! Його покусали, це дуже серйозно, там скрізь кров…

— Я біжу по допомогу, — пролунав той самий переляканий голос, і Гаррі почув, як хтось вибігає зі спальні.

— Гаррі, старий, — непевно проказав Рон, — ти… тобі це просто наснилося…

— Ні! — люто вигукнув Гаррі. Надзвичайно важливо, щоб Рон зрозумів! — Це був не сон… не звичний сон… я там був, я бачив… я це зробив…

Чув бурмотіння Шеймуса й Діна, але не звертав на них уваги. Біль у шрамі потроху слабшав, хоч Гаррі і досі був мокрий від поту і тремтів, наче в пропасниці. Його знову знудило — і Рон ледве встиг відскочити.

— Гаррі, ти захворів, — пробелькотів він. — Невіл побіг по допомогу.

— Зі мною все гаразд! — видушив Гаррі, з тремтінням витираючи піжамою рота. — Зі мною все нормально. Біда сталася з твоїм татом… треба довідатися, де він… він стікає кров’ю… я був… то була величезна змія.

Він спробував піднятися з ліжка, але Рон штовхнув його назад. Дін з Шеймусом перешіптувалися неподалік. Гаррі не знав, одна хвилина минула чи десять. Він просто сидів і тремтів, а біль у чолі поступово вщухав… тоді на сходах почулися квапливі кроки, і знову пролунав Невілів голос.

— Сюди, пані професорко.

До спальні вбігла професорка Макґонеґел у картатому халаті та окулярах, що криво сиділи на її кістлявому носі.

— Що таке, Поттере? Де тобі болить?

Ще ніколи він так не радів, побачивши її. Йому зараз був потрібний саме член Ордену Фенікса, а не той, хто б над ним метушився і приписував непотрібні настоянки.

— Це Ронів тато, — сказав він і знову сів на ліжку. — На нього напала змія, і це дуже серйозно, я бачив, як це сталося.

— Як ти міг таке бачити? — професорка Макґонеґел насупила свої чорні брови.

— Не знаю… я спав, а тоді опинився там…

— Тобто тобі це наснилося?

— Ні! — сердито заперечив Гаррі. Невже ніхто з них не розуміє? — Спочатку я бачив сон про щось зовсім інше, різні там дурниці… а тоді сон перервався. Це сталося насправді, я це не уявив. Містер Візлі дрімав на підлозі, і на нього напала велетенська змія. Там цілі калюжі крові, він знепритомнів, треба його знайти…

Професорка Макґонеґел дивилася на нього крізь свої перекошені окуляри з таким виглядом, ніби злякалася того, що побачила.

— Я не брешу і я не збожеволів! — крикнув Гаррі. — Це правда, я бачив, як це сталося!

— Я вірю тобі, Поттере, — коротко кинула професорка Макґонеґел. — Одягни халат… ми йдемо до директора.

Розділ двадцять другий

ЛІКАРНЯ МАГІЧНИХ ХВОРОБ І ТРАВМ ІМЕНІ СВЯТОГО МУНҐО

Гаррі настільки зрадів, що вона сприйняла його серйозно, що без вагань зіскочив з ліжка, накинув халат і надів окуляри.

— Візлі, ти теж, мабуть, іди з нами, — сказала професорка Макґонеґел.

Вони пішли за професоркою повз мовчазних Невіла, Діна та Шеймуса, вийшли зі спальні, спустилися ґвинтовими сходами у вітальню, пролізли в отвір за портретом Гладкої Пані й опинилися в залитому місячним сяйвом коридорі. Гаррі відчував, що паніка, яка його охопила, будь–якої миті може перелитися через край. Йому хотілося бігти до Дамблдора й кричати. Вони йшли занадто спокійно, а містер Візлі тим часом стікав кров’ю. А що, як ті ікла (Гаррі намагався не думати про них «мої ікла») були отруйні? Минули Місіс Норіс, що вилупила свої очі–ліхтарі й зашипіла, але професорка Макґонеґел гукнула їй: «Тпрусь!» — і Місіс Норіс шугнула в тінь. За кілька хвилин вони підійшли до кам’яного гаргуйля, що охороняв вхід до кабінету Дамблдора.

  167