— Що з тобою? — запитав Гаррі, а Іклань тим часом стрибав навколо них, намагаючись лизнути в обличчя.
— Та я ж тобі мовлю, шо нічого, — рішуче повторив Геґрід. — Горнєтко чаю?
— Та не вигадуй, — не погодився Рон, — тобі ж погано!
— Кажу тобі: всьо файно, — випростався Геґрід, з усмішкою обертаючись до них, але відразу скривився від болю. — Але ж як то файно знов усіх вас видіти… добре си відпочили вліті, га?
— Геґріде, на тебе хтось напав! — не вгавав Рон.
— Послідній раз кажу: то все дурниця! — рішуче відбивався Геґрід.
— Невже ти казав би, що все дурниця, якби в когось із нас лице перетворилося на фарш? — наполягав Рон.
— Тобі треба піти до мадам Помфрі, — стурбовано порадила Герміона, — у тебе жахливі рани.
— Я сам усьо залагоджу, ясно? — твердо відповів Геґрід.
Він підійшов до величезного дерев’яного стола посеред хижі й шарпнув рушника, що там лежав. Під ним виявився шматок сирого, ще в крові, зеленкуватого м’яса завбільшки як добряча автомобільна шина.
— Ти що, Геґріде, збираєшся це їсти? — глянув на м’ясо Рон. — Ти ж ним отруїшся.
— Воно таке й має бути, бо се драконяче мнєсо, — пояснив Геґрід. — І воно тута в мене не для їжі.
Він узяв шматок м’яса і притулив його до лівої щоки. Зеленкувата кров потекла по його бороді, а він аж застогнав від задоволення.
— Так ліпше. Се помічне від укусів, знаєте.
— То, може, скажеш, що з тобою сталося? — запитав Гаррі.
— Не можу, Гаррі. Велика таємниця. Я си ризикую не тілько посадою, якщо вам розкажу.
— Тебе побили велетні, Геґріде? — прошепотіла Герміона. Драконяче м’ясо вислизнуло у Геґріда з рук і сковзнуло по грудях.
— Велетні? — перепитав Геґрід, вловивши м’ясо на рівні живота і прикладаючи його до щоки, — а хто вам си казав про велетнів? З ким ви балакали? Хто казав, що я… де я… га?
— Ми здогадалися, — почала виправдовуватися Герміона.
— Ага, якраз, так я й повірив! — суворо глянув на неї Геґрід тим оком, що не було закрите м’ясом.
— Але ж це очевидно, — стенув плечима Рон. Гаррі, погоджуючись, кивнув головою.
Геґрід подивився на них, шморгнув носом, шпурнув м’ясо на стіл і почвалав до чайника, бо той якраз засвистів.
— Ше ніколи не видів таких–во, як ви, дітваків, шо знают більше, ніж треба, — бурмотів він, розливаючи окріп у три горнятка завбільшки з відерця. — За таке нема чого хвалити. Нишпорки, от хто ви є. Де не посій, там і вродитеся.
Але борода його засмикалася.
— То ти мав розшукати велетнів? — усміхнувся Гаррі, сідаючи за стіл.
Геґрід поставив перед ними чай, теж сів за стіл, знову взяв м’ясо і притулив до обличчя.
— Так, то правда, — прохрипів він, — мав.
— І знайшов? — неголосно спитала Герміона.
— Якщо чесно, то се не тєжко було зробити, — відповів Геґрід. — Вони ж таки величенькі.
— А де вони? — поцікавився Рон.
— У горах, — коротко буркнув Геґрід.
— А чому ж тоді маґли на них не натикаються?..
— Та си натикают, — похмуро відказав Геґрід. — Їхню смерть відтак списуют на нещасні випадки в горах.
Він поправив на обличчі м’ясо, щоб воно краще прикривало синець.
— Геґріде, розкажи, що ти там робив! — наполягав Рон. — Розкажи, як на тебе напали велетні, а Гаррі розповість, як на нього напали дементори…
Геґрід захлинувся чаєм і випустив з рук м’ясо. Кашляв так, що весь стіл забризкав слиною, чаєм та драконячою кров’ю. М’ясо тим часом тихенько хляпнулося на підлогу.
— Як то напали дементори? — прохрипів Геґрід.
— А ти не знав? — витріщила очі Герміона.
— Я не знаю, шо відбувалося, відколи звідси пішов. Я ж мав таємне завдання і не хтів, аби всюди за мнов літали сови… трикляті дементори! Ти се серйозно?
— Так, дементори з’явилися в Літл–Вінґіні й напали на мого двоюрідного брата й на мене самого, а тоді Міністерство магії мене виключило…
— Шо?
— …і я мусив приходити на слухання справи й усе таке, але розкажи нам спочатку про велетнів.
— Тебе си вигнали?
— Розкажи, як ти провів літо, і я розповім, як провів я.
Геґрід втупився в нього своїм єдиним розплющеним оком, а Гаррі натомість глянув простодушно й рішуче.
— Ну, файно, — змирився Геґрід. Він нахилився й вихопив з Ікланевої пащі драконяче м’ясо.
— Ой Геґріде, не треба, це негігіє… — почала було Герміона але Геґрід уже знову приклав м’ясо до розпухлого ока.