108 
Твій брат,
Гаррі подивився на Рона.
— Ну… якщо ти хочеш, — сказав він таким тоном, ніби все це був жарт, — е–е… як там? — він звірився з листом Персі, — …а, так… «порвати стосунки» зі мною, клянуся не впадати в шал.
— Віддай, — простяг Рон руку. — Він… — почав Рон, роздираючи листа надвоє, — найбільше… — подер його начетверо, — у світі… — клаптів стало вісім, — лайно . Рон пожбурив клапті в камін.
— Треба якось усе це закінчити, поки не настав світанок, — бадьоро сказав він Гаррі, беручись за реферат для професорки Сіністри.
Герміона якось дивно глянула на Рона.
— Ох, давайте сюди, — раптом сказала вона.
— Що? — не зрозумів Рон.
— Дайте сюди, я перегляну й виправлю.
— Ти серйозно? Ох, Герміоно, ти врятувала нам життя, — зрадів Рон. — Як тобі віддячити?…
— Можете сказати: «Обіцяємо більше ніколи не відкладати домашні завданя на потім». — І вона простягла руку по їхні реферати, не в змозі приховати втіху.
— Велике тобі мерсі , Герміоно, — втомлено сказав Гаррі, передав їй реферат і впав у крісло, тручи очі.
Минула північ, і у вітальні не було вже нікого, крім трьох друзів та Криволапика. Стояла тиша, яку порушувало тільки порипування Герміониного пера, коли вона викреслювала то тут, то там речення в їхніх рефератах, та ще шелестіння сторінок, коли вона звіряла різні факти, зазираючи в розкидані на столі довідники. Гаррі був зовсім виснажений. А ще він відчував якусь дивно–хворобливу порожнечу в грудях, пов’язану не з утомою, а з тим листом, почорнілі рештки якого дотлівали в каміні.
Він знав, що половина гоґвортських учнів вважає його дивним, навіть ненормальним. Знав, що в «Щоденному віщуні» місяцями друкувалися дошкульні натяки на його адресу. Та зовсім інакше було побачити це все на пергаменті як ось у листі від Персі, довідатися, що Персі радив Ронові порвати з ним і навіть доносити на нього професорці Амбридж. Тепер Гаррі значно чіткіше усвідомив усю серйозність свого становища. Він знав Персі ось уже чотири роки, залишався в його будинку на літні канікули, ділив з ним один намет на Кубку світу з квідичу, навіть отримав від нього торік найвищі оцінки за друге завдання Три чаклунського турніру, — і от тепер Персі вважав його неврівноваженим і навіть шаленим.
Гаррі раптом відчув хвилю тепла до свого хрещеного батька і подумав, що Сіріус, мабуть, єдиний міг зрозуміти його теперішні почуття, бо перебував у схожій ситуації. Майже всі в чаклунській громаді вважали його небезпечним убивцею і великим прихильником Волдеморта, і він мусив терпіти це ось уже чотирнадцять років…
Гаррі кліпнув очима, бо раптом побачив у каміні таке, чого там не могло бути. Воно з’явилося на мить і відразу зникло. Ні… це неможливо… йому привиділося, бо він саме думав про Сіріуса…
— Тепер усе це запиши, — сказала Герміона Ронові й підштовхнула до нього реферат, а також списаний нею аркуш, — а тоді додай висновок, який я для тебе написала.
— Герміоно, кращої за тебе людини я ще ніколи не зустрічав, — ледь чутно сказав Рон, — і якщо я буду колись з тобою неввічливий…
— …я зрозумію, що ти знову став самим собою, — глузливо додала Герміона. — Гаррі, твій реферат нормальний, окрім оцього рядка наприкінці. Ти, мабуть, не розчув добре професорку Сіністру, бо супутник Європа вкритий льодом, а не глодом… Гаррі?
Гаррі зсунувся з крісла і став навколішки на обсмаленому й пошарпаному килимку біля каміна, втупившись у вогонь. — Е–е… Гаррі? — невпевнено протяг Рон. — Чому ти там сидиш?
— Бо я щойно бачив у каміні голову Сіріуса, — відповів Гаррі.
Він сказав це дуже спокійно. Зрештою, він уже бачив торік Сіріусову голову саме в цьому каміні і навіть розмовляв з нею. Але, з іншого боку, він не був певний, що справді її щойно бачив… вона так швидко зникла…
— Голову Сіріуса? — перепитала Герміона. — Тобто так само, як тоді, під час Тричаклунського турніру, коли він хотів з тобою поговорити? Але зараз би він такого не робив, це дуже… Сіріусе!
Вона затамувала подих, дивлячись на вогонь. Рон випустив з рук перо. Просто серед полум’я стирчала Сіріусова голова. Довжелезне чорне волосся спадало на його усміхнене обличчя.
— Я вже було подумав, що ви підете спати до того, як усі розійдуться, — сказав він. — Щогодини тут вигулькував.
— Ти щогодини вигулькував отут, у каміні? — мало не розреготався Гаррі.
108 
