179 
І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.
— Прошу си вибачити! — гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.
— Геґріде, ні! — крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.
Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.
— Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, — суворо наказав Дамблдор.
Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.
— Мо’, директоре, я краще си лишу тут…
— Геґріде, ти відведеш Гаррі до школи, — твердо повторив Дамблдор. — Аж до ґрифіндорської вежі. А тебе, Гаррі, я попрошу залишатися там. Хоч би як тобі хотілося щось зробити, хоч би як хотілося вислати сову — все це зачекає до ранку. Ти мене зрозумів?
— Е–е–е… так, — кивнув Гаррі, вражено дивлячись на нього. Як Дамблдор довідався, що саме цієї миті він думав, що треба відіслати до Сіріуса Левконію з повідомленням про останні події?
— Директоре, я лишу з вами Ікланя, — Геґрід усе ще загрозливо позирав на Каркарофа, що лежав під деревом, заплутавшись у хутрі і в корінні. — Будь тутка, Ікланю.
Вони мовчки проминули бобатонську карету і попрямували до замку.
— Як він си насмілив, — загримів Геґрід, коли вони проминули озеро. — Як він си насмілив звинуватити Дамблдора? Казати, що Дамблдор робив усі тоті речі! Що Дамблдор хтів, аби ти зайняв перше місце в турнірі! Не знаю, коли я й видів, аби Дамблдор так си хвилював, аби так прагнув зробити всьо файно, як на турнірі… А ти! — раптом сердито сказав він Гаррі, який, глянувши на свого кремезного друга, відступив назад. — Що ти робив тамка з тим Крумом? Він же з Дурмстренґу, Гаррі! Міг на місці тебе й заклясти, хіба нє? Чи Муді тебе ніц не навчив? Тілько уяви, шо могло си стати…
— Крум не поганий! — захитав головою Гаррі, коли вони піднімалися сходами до вестибюлю. — Він не збирався мене заклинати, він просто хотів поговорити про Герміону…
— Я побалакаю і з нею, — насуплено сказав Геґрід, важко ступаючи східцями. — Що менше ви будете водитися з тими чужоземцями, то будете щасливіші. Їм си не можна вірити.
— А ви з мадам Максім непогано ладнали, — роздратовано кинув Гаррі.
— Не говори мені про ню! — Геґрід несподівано розлютився. — Я зрозумів, чого вона хтіла! Хтіла си піддобрити до мене, аби я їй повів, що буде в третім завданні. Ха! Не можна нікому з них вірити!
Геґрід так розлютився, що Гаррі був радий з ним попрощатися. Він проліз до вітальні крізь отвір за портретом Гладкої Пані і поспішив у куток, де сиділи Рон з Герміоною, щоб розповісти їм про все, що сталося.
Розділ двадцять дев’ятий
СОН
— Виходить так, — сказала Герміона, потираючи чоло, — або містер Кравч напав на Віктора, або хтось інший напав на обох, коли Віктор відвернувся.
— Це Кравч, — одразу заявив Рон. — Тому його й не було, коли прийшли Гаррі з Дамблдором. Він утік.
— Я так не думаю, — похитав головою Гаррі. — Він був дуже слабкий. Сумніваюся, що йому вдалося б роз’явитися в такому стані.
— На території Гоґвортсу ніхто не може роз’являтися. Хіба я не казала вам про це мільйон разів? — розсердилася Герміона.
— Добре… А якщо отака версія, — захоплено мовив Рон, — Крум напав на Кравча — та стривайте ж ви, — а тоді оглушив сам себе!
— А містер Кравч випарувався, так? — холодно спитала Герміона.
— Ай справді…
Світало. Гаррі, Рон та Герміона ще вдосвіта вийшли зі спалень і поквапилися до соварні, щоб відіслати Сіріусові записку. Тепер вони оглядали вкриті туманом околиці. Їхні очі трохи попідпухали, а обличчя були бліді, адже вони до пізньої ночі розмовляли про містера Кравча.
— Гаррі, ану повтори ще раз, — попросила Герміона. — Що, власне, казав містер Кравч?
— Я вже розповідав, що в його словах не було глузду, — сказав Гаррі. — Він наполягав, що хоче попередити Дамблдора. Згадував Берту Джоркінз, і з його слів випливало, ніби вона мертва. Постійно повторював, що це через нього… згадував свого сина.
— Таки через нього, — запально сказала Герміона.
— Він збожеволів, — вів далі Гаррі. — Здавалося, він думає, що його дружина й син і досі живі. А ще він увесь час давав вказівки Персі.
179 
