177 
— Ні, — відповів Гаррі, не маючи ані найменшого уявлення, про що говорить Кравч.
— Ви Дамблдорів?
— Так, — сказав Гаррі.
Кравч притяг його до себе ще ближче. Гаррі спробував вивільнитися, та дарма.
— Попередьте… Дамблдора…
— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, — сказав Гаррі. — Відпустіть мене, містере Кравч, і я його приведу…
— Дякую, Везербі, і як усе оце зробите, принесіть мені кави. Моя дружина з сином скоро приїдуть. Ми сьогодні збираємося на концерт з містером та місіс Фадж. — Кравч знову говорив до дерева, і, як видно, навіть не здогадувався про присутність Гаррі. Це так здивувало Гаррі, що він і не помітив, як Кравч відпустив його мантію. — Так, мій син нещодавно отримав дванадцять СОВ, так, це найвища оцінка, так, авжеж пишаюся. А поки що, прошу принести мені оту записку від Андорського міністра магії. У мене зараз є час накидати відповідь…
— Залишайся тут з ним! — сказав Гаррі Крумові. — Я приведу Дамблдора. Так буде швидше, бо я знаю, де його кабінет.
— Він божевільний, — невпевнено озвався Крум, не зводячи очей з Кравча. Той щось базікав до дерева, вочевидь, переконаний, що то Персі.
— Побудь біля нього, — сказав Гаррі і зібрався вже йти, та його рух викликав ще одну різку зміну в поведінці містера Кравча. Він міцно обхопив Гаррі за коліна й потяг на землю.
— Не… кидайте… мене! — прошепотів він, знову вирячивши очі. — Я… втік… мушу попередити… мушу сказати… побачити Дамблдора… моя провина… це все я винен… Берта… мертва… це все я винен… мій син… моя провина… скажи Дамблдорові… Гаррі Поттер… Темний Лорд… сильнішає… Гаррі Поттер…
— Я приведу Дамблдора, якщо ви мене пустите, містере Кравч! — сказав Гаррі. Він люто озирнувся на Крума. — Допоможи мені, нарешті!
Переляканий Крум підійшов і присів біля містера Кравча.
— Не дай йому нікуди піти, — промовив Гаррі, визволяючись із чіпких рук містера Кравча. — Я повернуся з Дамблдором.
— Тільки спішити, добро? — гукнув услід йому Крум, коли Гаррі вибіг з лісу й побіг темними шкільними угіддями. Там давно нікого не було. Беґмен, Седрик і Флер зникли. Гаррі вибіг кам’яними сходами, проскочив у дубові передні двері й побіг мармуровими сходами на третій поверх.
П’ятьма хвилинами пізніше він налетів на кам’яного гаргуйля, що стояв посеред коридору.
— Лимонний шер–шербет! — видихнув він.
То був пароль для прихованих сходів, що вели до кабінету Дамблдора. Принаймні два роки тому був такий пароль. Поза сумнівом, його змінили — кам’яний гаргуйль не ожив і не відскочив, а стояв непорушно і пронизував Гаррі зловісним поглядом.
— Ворушися! — закричав на нього Гаррі. — Швидко!
Та жодна річ у Гоґвортсі не рухалася лише через те, що хтось на неї кричав. Гаррі зрозумів — справи кепські. Глянув у обидва кінці темного коридору. Може, Дамблдор у вчительській? Гаррі щодуху рвонув до сходів…
— ПОТТЕР!
Гаррі аж занесло від різкої зупинки. Він озирнувся.
Снейп щойно з’явився з прихованих сходів за кам’яним гаргуйлем. Стіна за ним знову з’їхалася, а він пальцем підкликав Гаррі до себе.
— Поттере, що ти тут робиш?
— Я мушу побачити професора Дамблдора! — відповів Гаррі, побігши назад коридором і зупинившись перед Снейпом. — Містер Кравч… він щойно з’явився… він у лісі… він просить…
— Що за нісенітниці? — блиснув чорними очима Снейп. — Про що ти?
— Про містера Кравча! — закричав Гаррі. — З міністерства! Він хворий, він у лісі, він хоче побачитися з Дамблдором! Скажіть мені пароль…
— Поттере, директор зайнятий, — сказав Снейп і його тонкі губи скривила неприємна посмішка.
— Я повинен розповісти Дамблдорові! — не вгавав Гаррі.
— Поттере, ти хіба не чув, що я сказав?
Гаррі бачив, що Снейп насолоджується своєю владою над ним.
— Послухайте, — сердито промовив Гаррі. — З Кравчем не все гаразд. Він… він з’їхав з глузду. Каже, що хоче попередити…
Кам’яна стіна за Снейпом розсунулася. В її отворі стояв Дамблдор, одягнений у довгу зелену мантію. Його обличчя виказувало крайнє зацікавлення.
— Щось сталося? — спитав він, дивлячись то на Гаррі, то на Снейпа.
— Пане професоре! — Гаррі поспішив заговорити раніше за Снейпа. — У лісі містер Кравч. Він хоче з вами говорити!
Гаррі думав, що Дамблдор щось запитає, але, на щастя, Дамблдор нічого не питав.
— Показуй дорогу, — кинув він і пішов слідом за Гаррі. Снейп залишився стояти біля гаргуйля. Обличчя його стало вдвоє потворнішим, ніж завжди.
177 
