110 
— А шкода, — зітхнув Рон, наминаючи пампушку з джемом. — Він якраз починав мені подобатись.
* * *
Решта літнього семестру запам’яталася яскравим сонячним сяйвом. Гоґвортс повернувся до звичного розпорядку, якщо не рахувати кількох невеличких змін: були скасовані лекції із захисту від темних мистецтв («Ми вже й так випробували це все на практиці!» — утішав Рон невдоволену Герміону), а Луціуса Мелфоя позбавили членства в Раді опікунів школи. Драко більше не ходив по школі з таким виглядом, ніби увесь Гоґвортс належить тільки йому. Навпаки — він був тепер похмурий і насуплений. А от Джіні Візлі знову щасливо усміхалася.
Швидко минав час, і ось уже пора їхати додому на «Гоґвортському експресі». Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Джордж і Джіні зайняли ціле купе. Вони сповна скористалися останніми кількома годинами перед початком літніх канікул, коли їм ще можна було чарувати. Грали у вибухові карти, запускали рештки останніх Фредових і Джорджевих феєрверків від Флібустьєра і роззброювали одне одного з допомогою заклять. У Гаррі це виходило чи не найкраще.
Поїзд уже підходив до вокзалу Кінґс–Крос, коли Гаррі щось пригадав:
— Джіні, а що робив Персі, коли ти його побачила, і він просив, щоб ти нікому не розповідала?
— А–а, це! — захихотіла Джіні. — Ну, Персі має дівчину.
Стос книжок випав у Фреда з рук просто на голову Джорджеві.
— Що–що?
— Це та староста з Рейвенклову Пенелопа Клірвотер, — пояснила Джіні: — Ще торік улітку він усе писав їй листи. Таємно зустрічався з нею в школі. Якось я забігла в порожній клас, а вони там цілуються. Тому він і був такий засмучений, коли на неї… ну, ви знаєте… напали. Але ж ви не будете його дражнити, правда? — стурбовано додала вона.
— Ми?.. Нам би й у голову таке не прийшло! — аж засяяв Фред.
— Звичайно, ні! — вишкірився Джордж. «Гоґвортський експрес» уповільнив хід і зрештою зупинився.
Гаррі дістав перо, аркуш пергаменту й повернувся до Рона з Герміоною.
— Це називають телефонним номером, — сказав він Ронові, двічі написавши номер. Тоді розірвав аркуш навпіл і дав кожному по половинці. — Минулого літа я розповів твоєму татові, як користуватися телефоном, він тобі пояснить. Подзвоніть мені, коли я буду в Дурслів, о’кей? Два місяці розмовляти лише з Дадлі — я цього не витримаю.
— Але ж коли твої тітка й дядько почують, що ти зробив цього року, — вони стануть пишатися тобою, правда? — запитала Герміона, коли вони зійшли з поїзда й занурилися в юрбу, яка прямувала до зачарованої перегородки.
— Пишатися? — перепитав Гаррі. — Ти що, збожеволіла? Адже я стільки разів міг загинути, і — от маєш — лишився живий! Та вони луснуть зі злості!
І друзі разом пройшли крізь бар’єр до маґлівського світу.
110 
