Особенно,... 
95 
Артист витягнув уперед руку, на пальцях якої грало каміння, начебто загороджуючи вуста буфетнику, і палко заговорив:
— Ні, ні, ні! Ні слова більше! Ніколи й нізащо! В рот нічого не візьму з вашого буфету! Я, шановний, проходив повз ваш шинквас і досі не можу забути ні осетрини, ні бринзи! Найдорожчий мій! Бринза не буває зелена на колір, ие вас хтось обкрутив. їй належить бути білою. Так, а чай! Адже це помиї! Я своїми очима бачив, що якась неохайна дівчина підливала з відра у ваш величезний самовар сиру воду, а чай, проте, все одно продовжували розливати. Ні, любенький, так негоже!
— Вибачте, — заговорив ошелешений цим нежданим нападом Андрій Фокович, — я не в цій справі, й осетрина сюди не тичеться.
— Тобто як це не тичеться, коли вона зіпсована?
— Осетрину прислали другої свіжості, — ознаймив буфетник.
— Голубе, це нісенітниця!
— Чому нісенітниця?
— Друга свіжість — ось що нісенітниця! Свіжість буває лише одна — перша, вона ж і остання. А коли осетрина другої свіжості, то це значить, що вона тухла!
— Вибачте… — почав був знову буфетник, не знаючи, як скараскатися причіпок артиста.
— Вибачити не можу, — твердо сказав той.
— Я не в цій справі прийшов, — зовсім зів’янувши, проговорив буфетник.
— Не в цій? — здивувався іноземний маг. — А яка ще справа могла привести вас до мене? Якщо пам’ять не зраджує мені, з осіб, близьких вам за фахом, я знався лише з одною маркітанткою, і то давно, коли вас ще не було на світі. Втім, я радий. Азазелло! Табурет добродієві завідувачу буфету!
Той, хто смажив м’ясо, обернувся, вжахнувши буфетника своїми іклами, і спритно підсунув йому один з темних дубових низеньких табуретів, інших стільців у кімнаті не було.
Буфетник мовив:
— Сердечно дякую, — і опустився на стільчик. Задня його ніжка тут же з хрустом підломилась, і буфетник, охнувши, преболяче гепнувся задом об долівку. Падаючи, він підчепив ногою інший ослінчик, який стояв перед ним, і з нього вивернув собі на штани повну чашу червоного вина*
Артист вигукнув:
— Ой! Чи не забилися ви?
Азазелло допоміг буфетникові звестися, присунув ще один стілець. Сповненим горя голосом буфетник відмовився від пропозиції господаря скинути штани й просушити їх перед вогнем і, почуваючи себе невимовно зле в мокрій білизні й одязі, сів на другий стільчик з острахом.
— Я люблю сидіти низько, — заговорив артист, — з низького не так небезпечно падати. Отже, ми зупинилися на осетрині? Голубе мій! Свіжість, свіжість і свіжість, ось що має бути гаслом кожного буфетника. Та ось, чи не зводите скуштувати…
Вмить у червоному світлі від каміна блиснула перед буфетником шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок м’яса, який ще шкварчав, полив його лимонним соком і підніс буфетникові золоту двозубу виделку.
— Уклінно… я…
— Ні, ні, покуштуйте!
Буфетник з ґречності поклав у рот шматочок і відразу збагнув, що жує справді щось вельми свіже і, головне, надзвичайно смаковите. Але прожовуючи духмяне, соковите м’ясо, буфетник мало не подавився і не впав удруге. З сусідньої кімнати влетіла велика темна птаха і тихенько крилом зачепила лисину буфетникові. Сівши на камінну полицю поряд з годинником, птаха виявилася совою. «Господи Боже мій!.. — подумав нервовий, як усі буфетники, Андрій Фокович. — Оце квартирка!..»
— Чашу вина? Біле, червоне? Вину якої країни ви надаєте перевагу о такій порі?
— Уклінно… я не п’ю…
— Даремно! То чи не зводите партію в кості? Чи ви кохаєтеся в яких інших іграх? Доміно, карти?
— Не граю, — вже стомлений, відізвався буфетник.
— Препогано, — виснував господар. — Щось, воля ваша, недобре криється в мужчинах, які уникають вина, ігор, товариства чудових жінок, застільної бесіди. Такі люди або важко хворі, або потай ненавидять оточення. Щоправда, можливі винятки. Серед осіб, що сідали зі мною за бенкетний стіл, траплялися іноді дивовижні підлотники! Отже, слухаю вашу справу.
— Вчора ви зводили фокуси робити…
— Я? — вигукнув уражено маг. — Майте милосердя! Хіба таке мені личить!
— Даруйте, — сказав, збентежившись, буфетник. — Таж сеанс чорної магії…
— Ах, он воно що, он що! Любий мій! Я відкрию вам таємницю: я зовсім не артист, а просто мені хотілося побачити москвичів у гурті, а найзручніше це було зробити а театрі. Так ось, мій почет, — він кивнув у бік кота, — і влаштував цей сеанс, я ж тільки сидів і розглядав москвичів. Але не міняйтеся з обличчя, а скажіть, що ж у зв’язку з цим сеансом привело вас до мене?
95 
