Особенно,... 
68 
Так от. Немає. Нічого. Гіршого. Коли в тебе все показушно зашибісь, і ти навіть сам у це потроху віриш. І коли ти зранку до вечора тусуєшся з супервеселими друзями, але при сумній нагоді розумієш, що тобі навіть ні в кого переночувати. Коли тобі просто нікому заспівати пісню над кістками, щоби ти ожив, нарешті, щоби твоя кольорова оболонка знову наповнилася твоїм вмістом, а не лише вакуумом, який ти ковтав-ковтав і наковтався.
Мене ненавидять тисячі, люблять сотні, думала собі Катакана Клей. Мене нудить від себе самої. Я ніяк не можу зібрати сили і закричати своїй душі: «Альо!!! Ти де?!! Повернися, я тут!!! Мені насрати на всіх і все, крім тебе!!!» Душа вимагає самотності. Супермаркет відкриють тільки зранку. Ех, а обіцяли ж зробити його цілодобовим.
Катакана Клей, взувши червоні кеди, вийшла з дому. Аскольд і Нона якраз пропадали в лабетах Інтернету, і тому, на щастя, не помітили її ескейпу.
Новоспечений народний депутат М., на своє нещастя, залишив синій jаguаr відкритим. Та ще й і ключ тут як тут. Така вже в нього була барська звичка. Катка ще позавчора її помітила.
— Тут тобі не Беверлі Хілз, мудак, — ніжно сказала вона, повертаючи ключа. Двигун за-хуркотів так лагідно й чуттєво, ніби давно її чекав. Катка рушила з місця.
— Ну й куди ж це ти намилилася? — запитав її бездомний, що якраз вимацував нові надходження зі сміттєбаку. Катакана пригальмувала.
— А пес його знає, — вона опустила скло. -Напевно, шукати дух Рожевого Мерседесу. Раптом він підлиє у мене життя?
— Він його якраз забирає…
— Хто забирає, той і дає, — Ката вже збиралася рушити геть, як бездомний сказав:
— Себе прийдеться взяти із собою так чи інакше…
— Тебе? — недочула Катка.
— Себе, себе… Вибач за, хе-хе, банальність. Але та чувіха, що вклеєна у тебе в паспорті, поїде з тобою.
— Гм, — сказала Катакана. — А що, як на якій-небудь заправці я відпущу її в туалет, а сама щодуху дремену геть?
— Ну спробуй, спробуй, я не знаю! — і бездомний розреготався так сильно, що Ката чимдуж дременула геть — так ще диви, чого доброго, і депутат роздуплиться від своєї лос-анджельської ілюзії.
Ну і, ясна паприка, хвилин за десять-п'ятнадцять, одним словом, коли було вже пізно, Ката збагнула, що бездомний і був не ким іншим, як тим самим духом Рожевого Мерседесу. — Так тупо.
Ката їхала нічною дорогою, не вмикаючи фар. Яка вже різниця. Перед тим, як вийти з дому, вона якийсь час крутила в руках знимку Майнеса, що заплив за буйки. Така маленька і щаслива білява голівка посеред синіх товстих хвиль. Все на тій фотці задоволене і сповнене змістом — плямка голови, площа води, смужка дерев на березі, ба навіть подряпки на глянці знимки (якщо повертати їх на слабкому світлі, робиться щось дуже схоже на павутину чи річні кільця дерев).
— Мені дуже, дуже туди треба. Я просто собі пірну. Там тепло і купа риб. Наверх мені не обов'язково.
Смерть Катакани Клей, як вона вже казала, мусила настати від води. І ні від чого іншого. Хіба що невипадково зациклений трек у програвачі міг би цю подію драматизувати:
You’ll make uі wanna die
I’d cut your name in heart
We’ll destroy this world for ypu
I know you want me to feel your paint [107]…
Катакана знала, що зліва від дороги — урвище. Зустрічні машини мругали їй, аби включила фари.
— Почекайте, зараз і так заберуся, — процідила вона, — однаково в цієї махіндри не стане сил і натхнення довести мене туди, куди
я хочу…
На повороті Ката вирішила не повертати і легенько піддала газку — щоби одразу в прірву. Чомусь їй це здалося фаталізмом. Однак, в останню мить короткий спалах бозна-звідки змусив її різко крутнути кермо. Трісь! (МЕҐА-ТРІСЬ!) — там було дерево. А прірва — трохи далі.
Sраsе dementia in your eyes
And Venus will arise and tear us apart
And make us meaningless again…
Ні. Ні, бо треба не просто зануритися в море, треба з нього випірнути, ухопивши з собою найбільшу осяйну рибину.
І на останньому сантиметрі згасаючої свідомості, розбитими, але усміхненими губами, Катакана Клей проказала:
— Я вилізу з цієї вигрібної ями. Я знаю, як робити це напевно.
Краків (травень 04) — Прага — Київ — сПб — Москва — Істамбул — Констанітінополь-Царгород — Київ — Венеція — Київ — Анурадхапура — Канді — Хіккадува-попд № fuckin' 29 «Київ — Берлін» — Берлін — потяг «Берлін — Штрайзунд» — Хіддензее — Берлін — Київ — Варшава — Київ — (березень, блядь, 05) — о. Ги-ги Чангу, бляха-Балі, Індонезія') (квітень 05)
68 
