43 
А що з Шевченком робиться!…
Руслана: Точно. Тільки критика — це завжди добре. Знаєш, найбільш саркастичними є німецькі журналісти: хоч-не-хоч, а десь та й підколупнуть. І навіть німці при всьому своєму форматі журналістики сказали: «Так що ми, типу, тут пишемо про Руслану? — була така хвиля, коли мені аналізували всьо, аж до ДНК, — Якою ми хочемо бачити Європу — інтелігентною й імпотентною чи дикою і сексуальною?»
По— моєму, геніально і просто. Риторичне питання, хоча й альтернативне:.
Руслана: Ми внесли щось природне і справжнє.
На цьому ставлю жирну крапку. АМІНЬ. РУСЛАНА РУЛИТЬ. Вона реальна Супер- Пупер-Зірка. Сумнівів немає жодних.
На Різдво, брати і сестри, Маленька Принцеса
побажала вам ВІРИТИ У СЕБЕ,
і ВСЕ тоді здійсниться.
Дикості Вам.
ФАКТЮКИ:
Капці Руслани:
Помаранчеві черевики Stееl, середньої висоти.
Читка Руслани:
спеціалізована етнографічна література.
Музика Руслани:
етніка, класика, інколи старий-добрий рок штибу LЕD ZЕРРЕLIN
Хатка Руслами:
на Хрещатику з панорамою бульвару Хм ницького. Зйомна хатка. Є своя на Подолі, ремонту не доходять руки.
Спортзал Руслами:
ех, вам би такі концертні танці!
Політична позиція Руслани:
до останнього лишалася аполітичною, та врешті її глибинно дістало знущання з народу.
Предметна краса Руслани:
прапор Євроспільноти. Яко предмет. Прапор Туреччини та ін. країн яко краса.
Мій подарунок Руслані:
2 Жовті Книжки.
Подарунок Руслани мені:
1 диск із синглом і вовчиком на малюночку, 1 красива відкритка з красивою Русланою і красивим автографом.
Краса і сила, одним словом. Но пасаран».
Ґм, перечитавши це інтерв'ю, розумію, що такої кон'юнктурщини ще мій лептоп не бачив. Дуже-дуже смішно, After all [63].
Однак, як я вже сказала, чаю мені дали. А ще дали в кінці дисків-відкриток-автографів-повітряних поцілунків і обіцянок почитати «Та, що біжить із вовками» Естес. А що може тішити більше, ніж даний тобою лінк на справжню книжку, що, диви-диви, та й прислужиться для розвитку чиєїсь жєнскої душі? Мені то Боженька врахує. Вона ж-бо теж жіночої в нас статі.
Новий рік, незбагненну для мене причину радості мільярдів hоmо sapiens, ми цинічно святкуємо в «общєм вагоне забацаного поєзда» «КИЇВ-БЕРЛІН». Ми з Майнесом. Зрештою, чого там цинічно. Просто інших квитків не було. Я завжди занадто пізно роздупляюся. Із літаком також не склалося — якісь такі дорогезні квитки, що навіть я для них не достатньо охаміла.
Куплені на потяг квитки Майнес успішно губить в Одесі. Відтак ми безуспішно намагаємося відновити їх по базі даних йобнутої укр-залізниці. Нам дико хамить адміністраторка, навіть не дає книги скарг, менти вокзальні кажуть: «а ви куда сматрєлі, кагда білети укралі? Ща, падайдітє, будете ви у нас пісать заявлєніе…», ми чекаємо ще там, поки смердючий жирний мент поколупається в зубах і таки закриє перед нами віконце, бігаємо, як в гарячці, по всіх касах — ВСЕ ДО СРАКИ. В базу даних прізвища пасажирів не заносяться. Це тобі не літак. Навіть якщо твій квиток коштував 140 баксів — це нікогісінько не гребе. Твої проблеми. А кожен другий працівник Укрзалізниці відверто й неприховано потішиться з того, ЯК ТИ ПОПАВ. Траплялися, однак, і чуйні касирки, що по своєму комп'ютеру навіть визначили наші місця (!!!) і вагон (!!!) — на новий рік же в поїзді охота їхати хіба що трьом-п'ятьом невдахам, але то нічим не помогло. Не поновлюється ніц — ну хоч ти трісни.
Стрес. Грьобаний стрес. Боже мій, як я ненавиджу цих тлустих клеркинь за віконцями, цих гівняних адміністраторок, охоронців, консьєржок, вахтерок, продавщиць у бутіках, ментів, касирок у банках, приймачів документів у посольствах, секретарок, ДАЇшників та інших нещасних, яким, за перепрошенням, так сильно ні-па-вєз-лооооо, що вони хочуть запхати якомога більше цього невезіння в дупу САМЕ ВАМ, якщо вам пощастить трапитися на їхньому «важливому» шляху. Ба! Та вони ж просто мають владу над вашою долею!!! Ааааа!!! Цікаво, чи кінчають вони щоразу в туалеті від відчуття власної гіперважливості для долі Всесвіту?…
Одним словом, ми купили квитки. Ще раз купили. Майнес відразу це пропонував. Це І настояла на тих кровопсувальних демаршах, Почувалася порожнє, їхати нікуди не хотілося. Та все ж поїхали.
43 
