00:00:01:16

На початку Тріша Торнберґ була акторкою. Як нормальним музикантам вдається оминати у своєму житті етап гри у підземному переході, так і Тріші в юні роки не довелося зніматися в масовках чи з'являтися в епізодах у ролі перехожої чи секретарки, її відразу взяли на головну роль.

– Я тварь безсловесна, – казала про ту роль рудої стервочки Тріша.

Там і справді вирізали навіть ті дещиці діалогів, що було заплановано у сценарії. Незважаючи на те, що Тріша мруґала по екрану добрячих півфільму. Вона там ходила, бігала, вставала, сідала, милася в душі, підходила напівголяка до вікна, загорталася у різне дрантя і співала. Англійською. Бо російської мови – а замовником було саме російське Госкіно – у виконанні Тріші Торнберґ всі дико боялися. Реально просто висаджувалися.

– Ета не панятна вабщє чьто за акцент такой, – горював режисер. – Он нє хахляцкій, нє єврєйскій, нє прібалтійскій. Касмічєскій какой-та ізик.

Слухачам по шкірі бігали мурахи, і вони не знали, чого кінець світу настає так скоро. Якийсь такий реальний мікрокінець. Чи то Тріша непомітно для всіх у кишені вмикала ретранслятор своїх брейн-вейвів, що викликали у людей страх за збереження психіки чи з частотою звуків було щось не так, чи то вона так сильно і щиро ненавиділа російську мову, що несвідомо (а то й свідомо?) перетворила її фонетику на зброю масового знищення.

– От вона, істинна культурна диверсія. Пусти Трішу в город, то вона і з хати тебе вижене, – казав їй Психіатр. Він тоді був іще молодий, худий і страшний. Про те, щоби Тріші його полюбити, не могло бути й мови. Тому він просто чемно ходив за нею хвостом, заглядаючи у місце під собою і свято вірячи, що то – очі.

Так от. Трішу й головного героя з чоловічого боку страшенно засмучувало те, що в «молодіжній комедії про кохання» немає жодної еротичної сцени. Хлопчику доводилося весь фільм грати повного лоха, а Тріші – суцільну суку. При цьому сука лише по-сучому лупала велетенськими очима, казала щось типу: «Да?» із дико стервозною інтонацією, один раз за весь фільм їй дозволили голосом виразити надію у фразі «Нє прійдьот?», про псев-до-ґей-коханця її оцього недо-коханця, ну і всі просто аплодували стоячи Трішиному вереску «Пашла вон, дура!», коли вона кидала в секретарку свого діда-продюсера важезним ґлянцевим журналом.

Оператори завжди любили Трішу. Коли вона була акторкою, й любили за те, що до неї все швидко доходило, вона не колотила понтів і не намагалася покрасуватися в камеру – бой так знала, що красива. Коли ти не актор, а просто носій харизми, грати тобі суворо заборонено, бо все вмент пр'оїбеш і буде в результаті хіба що якийсь галімий кавеен. А так оператори затримувалися на її широких планах по п'ять хвилин, замість запланованих тридцяти секунд. Найцікавіше спостерігати за актором тоді, коли його текст давно закінчився, поставлене завдання виконано теж, а режисер ніяк не каже: «Стоп!» Спостерігати хоч би в моніторі. Десь зовсім близько пахне ґеніальністю… А це, як відомо, штука об'єктивна.

  67