Особенно,... 
91 
— Я маю такий дозвіл, — мовив дворянин, виймаючи з кишені папір. — Ось він.
— Хай його підпише комендант порту, — відповів капітан, — і моє судно до ваших послуг.
— Де мені знайти коменданта?
— В його заміському будинку.
— Де цей будинок?
— За чверть милі від міста. Його видно звідси; бачите, он там, біля горбочка, дах під черепицею.
— Дуже добре, — сказав дворянин.
І разом зі слугою він попрямував до будинку коменданта.
Д'Артаньян і Планше пішли слідом за незнайомцем, пропустивши його кроків на п'ятсот уперед.
За містом Д'Артаньян наддав ходи й наздогнав дворянина у невеличкому гайку.
— Добродію, — мовив Д'Артаньян, — ви, здається, дуже поспішаєте?
— Надзвичайно, добродію.
— Мені дуже прикро, — вів далі Д'Артаньян, — але я теж поспішаю і хотів би вас просити про послугу.
— Про яку саме?
— Пропустити мене вперед.
— Це неможливо, — відповів незнайомець. — Я проїхав шістдесят миль за сорок чотири години, і мені конче треба завтра опівдні бути в Лондоні.
— А я проїхав ту саму відстань за сорок годин, і мені треба бути в Лондоні завтра о десятій ранку.
— Дуже шкода, добродію; я приїхав першим і не пройду другим.
— Дуже шкода, добродію; я приїхав другим, але пройду першим.
— За наказом короля! — сказав дворянин.
— За власним бажанням! — сказав Д'Артаньян.
— Мені здається, ви просто шукаєте приводу для сварки.
— Тисяча чортів! Чом би й ні?
— Чого вам треба?
— Ви хочете знати?
— Авжеж.
— Гаразд! Мені потрібен дозвіл, який є у вас і якого немає в мене, дарма що він мені позаріз необхідний.
— Певно, ви жартуєте.
— Я ніколи не жартую.
— Уступіться з дороги!
— Не уступлюся.
— Мій хоробрий юначе, я розіб'ю вам голову. Гей, Любене! Мої пістолети!
— Планше, — сказав Д'Артаньян, — візьми на себе слугу, а я розберуся з паном.
Дужий і спритний, Планше, який після перших своїх подвигів ще й посміливішав, схопив Любена, кинув його на землю й поставив коліно йому на груди.
— Робіть свою справу, пане, — мовив Планше, — я вже свою зробив.
Дворянин вихопив шпагу й кинувся на Д'Артаньяна; але він натрапив на сильного супротивника.
За три секунди Д'Артаньян тричі поранив його, примовляючи при кожному ударі шпагою:
— Це за Атоса! Це за Портоса! Це за Араміса!
Після третього удару дворянин упав як підкошений. Д'Артаньян вирішив, що супротивник убитий або принаймні непритомний, і схилився над ним, аби забрати дозвіл, та тільки-но він простяг руку, щоб обшукати пораненого, як той, стиснувши з останніх сил в руці шпагу, вдарив його вістрям у груди.
— Це для вас!
— А це — за мене! Останній — на закуску! — люто вигукнув Д'Артаньян, завдавши незнайомцеві четвертого удару шпагою в живіт.
Дворянин заплющив очі й знепритомнів.
Д'Артаньян вивернув кишеню, куди, як він бачив, подорожній поклав дозвіл на виїзд, і забрав його собі. Дозвіл був виписаний на ім'я графа де Варда.
Потім, востаннє глянувши на вродливого юнака, якому було не більше двадцяти п'яти років і який лежав тепер безтямний, може, й мертвий, Д'Артаньян зітхнув, подумавши про примхи долі, що змушують людей убивати одне одного задля інтересів інших, чужих і незнайомих, котрі часто-густо навіть уявлення не мають про їх існування.
Та незабаром його думки урвав Любен. Він щосили кликав на допомогу.
Планше схопив його за горло.
— Добродію, — сказав він, — поки я так триматиму цього бевзя, він, я певен, не закричить; але тільки-но відпущу, він знову залементує. Я впізнаю в ньому нормандця, а нормандці страх які затяті.
Справді, хоч як міцно стискав Планше горло Любенові, той все одно поривався кричати.
— Стривай, — мовив Д'Артаньян.
І, витягши носовичка, він заткнув Любенові рота.
— А тепер, — запропонував Планше, — прив'яжімо його до дерева. Зробивши цю справу на совість, вони перенесли графа де Варда ближче до його слуги, а що вже сутеніло й обидва — поранений та зв'язаний — лежали в лісі, то було ясно: вони пробудуть тут до ранку.
— Не гаймо часу, — звелів Д'Артаньян, — швидше до коменданта!
— Але ж ви, здається, поранені? — спитав Планше.
— Пусте! Треба поспішати; рану ми перев'яжемо згодом; до того ж, по-моєму, вона зовсім легка.
І обоє квапливо подалися до будинку шановного чиновника. Йому доповіли про прихід графа де Варда. Д'Артаньяна ввели до кабінету.
91 
