112 
— То й Мушкетон тут?
— Атож, добродію. Через п'ять днів після свого від'їзду він повернувся, і теж у дуже поганому гуморі; схоже, у нього теж були якісь прикрощі в дорозі. На жаль, він набагато меткіший за свого хазяїна, задля якого перевертає в корчмі все догори дном, і, не бажаючи, щоб йому відмовляли в тому, чого він просить, сам бере все потрібне, не питаючись.
— Впізнаю Мушкетона, — відповів Д'Артаньян, — я завжди примічав дивовижну його відданість і спритність.
— Цілком можливо, добродію. Але уявіть лишень: варто мені бодай чотири рази на рік здибатися з такою спритністю та відданістю, і я піду по світу з торбами.
— Ба ні, Портос вам заплатить.
— М-м…
— До нього дуже прихильна одна шляхетна дама, яка не залишить свого друга у скруті, надто коли йдеться про ту дрібницю, що він її вам завинив.
— Якби мені було дозволено сказати, що я думаю про це…
— Що ж ви думаєте?
— Навіть більше — що знаю…
— Що ви знаєте?
— І навіть ще більше — в чому я впевнений.
— У чому ж ви впевнені? Кажіть.
— Я сказав би — мені відомо, хто ця шляхетна дама.
— Вам?
— Авжеж, мені.
— Як же ви довідались про це?
— О добродію, коли б я міг сподіватися на вашу скромність…
— Кажіть. Слово дворянина — ви не будете жалкувати за своє довір'я.
— Так от, добродію, ви розумієте: турботи змушують часом робити таке…
— І що ж ви зробили?
— О, нічого такого, що перевищувало б право кредитора.
— Тобто?
— Пан Портос дав нам листа, адресованого цій герцогині, й наказав однести його на пошту. Його слуги тоді ще не було. Пан Портос ще не виходив з кімнати й мусив, хоч-не-хоч, доручити це нам.
— Далі.
— Я не поніс листа на пошту — це ніколи не буває цілком надійно, а, скориставшися з того, що мій слуга мав їхати до Парижа, доручив йому листа й наказав одвезти його герцогині. Тож я виконав бажання пана Портоса, який дуже турбувався про свій лист, чи не так?
— Приблизно…
— І знаєте, добродію, хто ця шляхетна дама?
— Ні. Я чув про неї від Портоса, тільки й того.
— Чи відомо вам, хто ця удавана герцогиня?
— Кажу ж вам, що не знаю.
— Це підстаркувата дружина прокурора з Шатле[120], добродію, пані Кокнар, якій щонайменше п'ятдесят років і яка ще намагається удавати ревниву жінку. Мені й то здалося дивним, що герцогиня мешкає на Ведмежій вулиці.
— Звідки вам про це відомо?
— Та звідти, що, отримавши листа, вона дуже розсердилась і сказала, що пан Портос — вітрогон і що його, мабуть, штрикнули шпагою через якусь жінку.
— То його штрикнули шпагою?
— О Боже! Що я сказав!..
— Ви сказали, що Портоса штрикнули шпагою.
— Так, але він якнайсуворіше заборонив мені розповідати про це!
— Чому?
— Чому! Та тому, добродію, що хоч він і нахвалявся проштрикнути незнайомця, з яким тоді посварився, сталося так, що цей незнайомець сам поклав пана Портоса, попри всю його похвальбу. А що пан Портос дуже чваньковито поводиться з усіма, крім цієї герцогині, яку сподівався розчулити розповіддю про свою пригоду, то й не хоче признаватися, що дістав удар шпагою.
— Отже, через цей удар шпагою він і лежить у ліжку?
— Ще й добрячий удар, можете мені повірити. Мабуть, у вашого друга душа цвяхами прибита до тіла.
— Ви були при цьому?
— Пішовши слідом за ними з цікавості, я бачив бій, але так, що бійці не бачили мене.
— І як розгорталися події?
— О, це було недовго, мушу вам сказати. Супротивники стали в позицію; незнайомець зробив випад, і так спритно, що коли пан Портос хотів його відбити, у нього в грудях уже сиділо три дюйми заліза. Він упав горілиць. Незнайомець приставив йому до горла вістря шпаги, і пан Портос, побачивши, що його життя залежить од волі супротивника, визнав себе переможеним. Тоді незнайомець спитав, як його звати, і, довідавшись, що він Портос, а не Д'Артаньян, запропонував своєму недавньому супротивникові руку, довів його до корчми, скочив на коня і зник з очей.
— Отже, незнайомець шукав сварки саме з Д'Артаньяном?
— Певно, що так.
— І ви не знаєте, що з ним сталося потім?
— Ні. Я ніколи не бачив його ні до того, ні опісля.
— Чудово, я дізнався про все, що мені потрібно. То ви кажете, що Портосова кімната на другому поверсі? Номер один?
— Атож, добродію. Це найкраще помешкання в моєму закладі; кімната, яку я вже десять разів міг би здати за грубі гроші.
112 
