Особенно,... 
100 
Д'Артаньян надів перстень на палець і чекав, що буде далі. Він розумів — це ще не кінець. Після подяки за відданість мала прийти подяка за кохання. До того ж, хоч балет уже й закінчився, свято тільки починалося; вечерю було призначено на третю годину, і дзиґарі на башті Сен-Жан вибили три чверті на третю.
Справді, гомін голосів у сусідній кімнаті став потроху вщухати, віддалятися; потім двері кабінету, де стояв Д'Артаньян, відчинилися, і в них вбігла пані Бонасьє.
— Ви! Нарешті! — вигукнув Д'Артаньян.
— Мовчіть! — сказала молода жінка, затуляючи йому рота рукою. — Мовчіть і виходьте тим самим шляхом, яким прийшли сюди.
— Але де й коли я вас побачу? — спитав Д'Артаньян.
— Ви дізнаєтесь про це із записки, яку знайдете вдома. Ідіть, ідіть!
З цими словами вона відчинила двері й виштовхнула Д'Артаньяна з кабінету.
Д'Артаньян підкорився, немов дитина, без єдиного слова заперечення; це доводило, що він і справді був нестямно закоханий.
XXIII. Побачення
Д'Артаньян щодуху помчав додому і, хоч була вже дуже пізня година, а йому треба було проминути найнебезпечніші квартали Парижа, він не мав жодної неприємної зустрічі. Всім-бо відомо, що у гультіпак і в закоханих є свій ангел-охоронець.
Двері його будинку були прочинені; він злетів по сходах нагору й тихенько постукав умовним стуком, відомим тільки йому та слузі. Планше, якого Д'Артаньян вирядив з ратуші за дві години до того, звелівши чекати на нього вдома, відімкнув двері.
— Мені хто-небудь приносив листа? — нетерпляче спитав Д'Артаньян.
— Ні, пане, листа ніхто не приносив, — відповів Планше. — Але є лист, який прийшов сам.
— Що ти хочеш цим сказати, дурню?
— Я хочу сказати, що, повернувшись додому, знайшов на столі у вашій спальні листа, хоч ключ од квартири весь час був у мене і я й на мить не виймав його з кишені.
— Де ж цей лист?
— Я лишив його там, де він був, пане. Чи ж видано це, щоб листи потрапляли до людей у такий спосіб? Коли б іще вікно було відчинене або хоч прочинене, тоді б я, може, й нічого не сказав. Так ні ж бо — воно було зачинене на всі засуви. Стережіться, пане, тут, напевно, не обійшлося без нечистої сили.
Юнак убіг до кімнати, схопив листа й розпечатав його. Лист справді був од пані Бонасьє. Ось що вона писала:
«Вам хочуть палко подякувати від свого імені, а також від імені ще однієї особи. Будьте завтра ввечері о десятій годині в Сен-Клу, навпроти павільйону, що стоїть поряд з будинком пана Д'Естре.
К. Б.»
Читаючи листа, Д'Артаньян відчував, як його серце то немов ширшає, то стискається в солодкім шалі, що мучить і пестить серця закоханих воднораз.
Це ж уперше він отримав листа, в якому йому призначали побачення!
Сповнене радісного сп'яніння, серце юнака ладне було зупинитись на порозі земного раю, що зветься коханням.
— Ну що, пане? — спитав Планше, побачивши, що його хазяїн то червоніє, то блідне. — Певно, я таки вгадав. Якась кепська справа?
— Ти помиляєшся, Планше, — відповів Д'Артаньян, — а на доказ візьми ось цей екю і випий за моє здоров'я.
— Дякую вам, пане, за екю і твердо обіцяю якнайретельніше виконати ваше доручення; та все ж таки листи, які потрапляють в такий спосіб у замкнені квартири…
— Падають з неба, мій друже, падають з неба!..
— Отже, пане, ви задоволені? — спитав Планше.
— Любий Планше, я найщасливіший з усіх людей!
— Чи не дозволите тоді на радощах мені піти спати?
— А чого ж, іди.
— Хай благословить вас небо, пане; однак цей лист…
І Планше вийшов, недовірливо й непевно похитуючи головою. Навіть щедрість Д'Артаньяна не розвіяла його сумнівів.
А Д'Артаньян читав і перечитував листа. Потім, разів двадцять поцілувавши рядки, написані рукою його коханої, він ліг спати й поринув у золоті сни.
О сьомій ранку Д'Артаньян прокинувся й покликав Планше, який, так і не оговтавшись після вчорашніх тривог, одчинив двері лиш на другий поклик свого хозяїна.
— Планше, — мовив Д'Артаньян, — мене не буде, можливо, весь день, отже, до сьомої години вечора ти вільний; але о сьомій годині будь готовий і запряжи двох коней.
— От тобі й маєш! — пробурмотів Планше. — Схоже, що нам знову перепаде на горіхи!
— Візьми мушкет і пістолети.
— Ну от! Що я казав? — вигукнув Планше. — Так і є! Клятий лист!
100 
