Последние отзывы

  30  

— Барбаро, — сказала вона, — чи не могли б ви принести ще трохи хліба з маслом? Тут на трьох замало.

Барбара вийшла й невдовзі повернулася.

— Місіс Ґарден каже, що послала вам звичайну порцію.

Слід зауважити, що місіс Ґарден була економка, на яку містер Броклґерст цілком покладався; вона була вся закована в залізо й китовий вус.

— Гаразд, Барбаро, — відповіла міс Темпл, — ми якось обійдемось. — І коли дівчина пішла, вона з усмішкою додала: — На щастя, я можу додати дещо до цього убогого частування.

Міс Темпл запросила Елен і мене до столу й поставила перед кожною чашку чаю з апетитною, але тонюсінькою грінкою, а потім відсунула шухляду й дістала звідти якийсь пакуночок; розгорнувши його, вона поклала перед нами чималий кекс з кмином.

— Я думала дати вам по шматку з собою, — мовила вона, — та оскільки грінок дуже мало, ви з'їсте його зараз, — і вона нарізала пиріг великими шматками.

Нам здавалось, що того вечора нас частували нектаром і амброзією, та не меншу втіху ми мали від товариства нашої любої господині, котра з усмішкою дивилась, як ми вгамовували голод вишуканою вечерею, що її вона щедро виставила на стіл. Коли скінчилося чаювання і забрали тацю, вона знов покликала нас до каміна; ми посідали коло неї, і між нею та Елен почалась розмова, слухати яку була для мене велика честь.

На всій постаті міс Темпл відбивався глибокий душевний спокій, її обличчя світилося щирістю й благородством; говорила вона повагом, не поспішаючи, їй зовсім не властива була нестриманість, запальність чи нетерплячість; кожному, хто дивився на неї й слухав її, вона навіювала чисту радість і глибоку пошану. Саме такі почуття сповнювали мене тепер, що ж до Елен Бернс, то я була безмежно здивована.

Може, смачна вечеря, яскравий вогонь, привітність улюбленої вчительки спричинились до цього, а може, якісь потаємні риси її своєрідної натури, але в Елен неначе прокинулись якісь нові сили. її бліді й безкровні щічки зайнялися яскравим рум'янцем, а очі спалахнули вологим блиском і раптом стали на диво гарні, вони здавались навіть кращими за очі міс Темпл, але краси їм надавав не їхній колір, не довгі вії чи тоненькі, неначе намальовані брови, а розум і жвавість, що світилися в них. Вона заговорила, і я не могла повірити, що це говорить вона. Хіба ж може чотирнадцятилітня дівчинка мати таку глибоку, таку сильну душу, щоб з неї бив могутній струмінь щирого, довершеного і пристрасного красномовства? А саме такими були слова Елен того пам'ятного для мене вечора; дух її, здавалось, квапився пережити за короткий час усе те, що багато хто переживає за довге життя. Вони розмовляли про речі, що їх я зроду не чула: про стародавні часи й народи, про далекі країни, про розгадані й ще не відкриті таємниці природи; говорили вони й про книжки. Яку силу книжок вони прочитали! Які широкі знання вони мали! Як добре вони знали історію Франції й французьку літературу! Однак мій подив дійшов до краю, коли міс Темпл спитала в Елен, чи не пробувала вона у вільну хвилину пригадати латинь, якої її навчав батько, а потім дістала з полиці книжку — то був Верґілій — і попросила її перекласти сторінку. Елен почала читати, і моя шаноба до неї зростала з кожним перекладеним рядком. Ледве вона встигла скінчити, як задзеленчав дзвінок: настав час лягати спати. Ми мусили негайно йти. Міс Темпл обняла нас обох і сказала:

— Хай Господь благословить вас, діти! Вона тримала Елен у своїх обіймах довше, ніж мене, і відпустила її дуже неохоче; проводила її поглядом аж до дверей;

дивлячись на неї, знову тяжко зітхнула і витерла зі щоки сльозу.

З-за дверей спальні ми почули голос міс Скетчерд. Вона оглядала шухляди комодів і саме висунула шухляду Елен Бернс. Вона зустріла Елен суворою доганою і додала, що завтра їй буде почеплено на плече кілька недбайливо згорнутих речей.

— Мої речі справді лежали жужмом, — тихо сказала мені Елен. — Я хотіла поскладати їх і забула.

Наступного ранку міс Скетчерд написала великими літерами на шматку картону слово «Нечепура» і почепила цей напис на високе, розумне й благородне чоло Елен. І та носила його аж до вечора, спокійно й терпляче, вважаючи, що заслужила таку покару. Та тільки-но скінчилися вечірні уроки і міс Скетчерд пішла, я підскочила до Елен, здерла картон і жбурнула його в камін. Лють, на яку вона була нездатна, кипіла в мені цілісінький день, буйні пекучі сльози раз у раз котилися по моїх щоках, бо її покірливість завдавала мені нестерпного болю.

  30