ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>

Побудь со мной

Так себе. Было увлекательно читать пока герой восстанавливался, потом, когда подключились чувства, самокопание,... >>>>>

Последний разбойник

Не самый лучший роман >>>>>




  28  

РОЗДІЛ VIII

Ще не минуло півгодини, як вибило п'яту; уроки скінчились, і всі пішли до їдальні. Тоді я насмілилася злізти зі стільця. В класі вже було поночі; я забилась у куток і сіла долі. Чари, що додали мені духу, почали розвіюватись, сили покинули мене, і незабаром мене охопила така болюча журба, що я впала долілиць на підлогу й заридала. Елен Берне зі мною не було, ніщо вже мене не підбадьорювало, полишена на саму себе, я впала в розпач, і мої сльози рясно зросили підлогу. А я ж так старалася добре поводитись, хотіла так багато зробити в Ловуді: завести багатьох друзів, здобути прихильність, стати гідною поваги! Я вже домоглася дечого: того-таки ранку мене посадовили в першому ряду; міс Мілер похвалила мене; міс Темпл схвально мені всміхнулась, вона пообіцяла, що вчитиме мене малювати та дозволить відвідувати уроки французької мови, якщо я ще два місяці робитиму такі самі успіхи. Однокласниці були доброзичливі до мене, однолітки ставились як до рівної, і ніхто мене не кривдив. І ось мене знов розчавили, зганьбили. Чи зможу я коли-небудь піднятись? «Ніколи», — подумала я й палко захотіла вмерти. Коли я, судомно схлипуючи, вимовляла це бажання, хтось зайшов у кімнату. Я злякано сіла, але то знов була Елен Бернс — вона переходила довгу порожню кімнату, осяяна відблисками пригаслого каміна. Елен принесла мені кави й хліба.

— Попоїж, — сказала вона, та я відсунула і хліб, і каву: мені здавалося, що я захлинусь першим ковтком або вдавлюсь першим шматком. Елен, мабуть, дивилась на мене з подивом: я даремно намагалась опанувати себе і все ще голосно плакала. Вона сіла долі коло мене, обхопивши коліна руками й поклавши на них голову; в такій позі вона просиділа довгенько, мовчазна, неначе закам'яніла. Я озвалася перша:

— Елен, нащо ти сидиш з дівчиною, яку всі вважають за брехуху?

— Всі, Джейн? Таж тільки вісімдесят чоловік чули, як тебе так назвали, а на світі сотні мільйонів людей.

— Що мені мільйони? Досить і того, що мене зневажають ті вісімдесят, яких я знаю.

— Джейн, ти помиляєшся: мабуть, ніхто в школі не зневажає тебе і не почуває до тебе неприязні; навпаки, я впевнена, що багато хто дуже тебе жаліє.

— Як можуть вони мене жаліти після того, що сказав містер Броклґерст?

— Містер Броклґерст не Бог, він навіть не видатна, всіма шанована людина. Тут його ніхто не любить, та він і не заслужив нічим нашої любові. Якби він поводився з тобою дуже ласкаво, як із своєю улюбленицею, отоді б ти нажила собі багато відвертих і таємних ворогів, а так більшість дівчат, напевно, співчувають тобі і тільки бояться це виявляти. Може, вчительки й учениці будуть кілька днів поводитися з тобою холодно, та в душі вони прихильні до тебе, і якщо ти й надалі не робитимеш нічого поганого, то вони почнуть ставитися до тебе тим краще, чим довше приховували свої почуття. Та й потім, Джейн... — додала вона й замовкла.

— Що, Елен? — спитала я, взявши її за руку. Вона ніжно потерла мої пальці, ніби зігріваючи їх, і провадила далі:

— Хай навіть весь світ тебе ненавидить і має за лиху дівчину, але якщо в тебе чисте сумління і ти не почуваєш себе винною, ти завжди знайдеш собі друзів.

— Так, я знаю, що я не винна, але ж цього замало. Якщо ніхто не любить мене, то мені краще вмерти. Я не хочу жити, якщо всі будуть ненавидіти й цуратися мене. Повір, Елен, щоб заслужити справжню любов — твою, міс Темпл чи якоїсь іншої людини, яку я щиро люблю, я готова на все: хай мені зламають руку, хай мене заколе бик, хай хвицне в груди коняка...

— Стривай, Джейн! Для тебе занадто багато важить любов людей. Ти занадто палка і вразлива. Всевишній, що створив твоє тіло і вдмухнув у нього життя, дав тобі міцнішу опору, ніж твоє кволе «я» чи такі ж, як і ти, кволі створіння. Крім нашої землі й роду людського, ще існує невидимий світ-царство духів; цей світ довкола нас, він усюди, і духи стежать за нами, бо їм доручено нас охороняти, і хоч би ми вмирали в ганьбі й муках, хоч би зневага обступала нас з усіх боків, ненависть гнітила б нас, ангели бачать наші страждання, вони скажуть, що ми не винні (якщо ми справді не винні, як ось ти; я певна: обвинувачення, яке тут виголосив містер Броклґерст, звела на тебе місіс Рід; твої палкі очі й ясне чоло свідчать, що в тебе щира натура). Господь тільки чекає, поки душа відокремиться від тіла, щоб сповна винагородити нас за все. Чому ж ми маємо тужити, якщо життя таке коротке, а смерть є певним шляхом до щастя й утіхи?

  28