351 
Він знав, що його батьки познайомились у коледжі, в університеті штату Мейн, і що тоді друзі Сема Макклечі називали його Бамп, але мама сама майже ніколи так його не називала, а коли таке траплялося, вона шарілася й сміялася так, ніби в цьому прізвиську був присутній якийсь непристойний підтекст[400]. Цього Джо не знав. Зате він знав, що якщо в неї це прохопилося — якщо таке зісковзнуло з язика — це означає, що вона збентежена.
Він наблизився до кухонних дверей. Вони були трохи відхилені, і він побачив там свою матір і Джекі Веттінгтон, котра була сьогодні вдягнена не в уніформу, а у вицвілі джинси й блузку. Вони б його теж побачили, аби підвели голови. Він зовсім не мав наміру підглядати; це було б зовсім не круто, особливо коли його мама така розстроєна, але наразі вони дивилися лише одна на одну. Жінки сиділи за кухонним столом, Джекі тримала долоні Клер у своїх долонях. Джо побачив, що очі в його матері зволожені, й відчув, що сам ось-ось може заплакати.
— Вам не можна, — приговорювала Джекі. — Я розумію, як вам хочеться, але вам цього робити просто не можна. Нізащо, якщо сьогодні ввечері все піде так, як заплановано.
— Ну, можу я йому хоча б подзвонити і пояснити, чому мене там не буде? Або послати йому мейл! Я могла б це зробити!
Джекі похитала головою. Обличчя мала лагідне, але непоступливе.
— Він може прохопитися словом, і слово те може дійти до Ренні. Якщо Ренні щось учує в повітрі раніше, ніж ми звільнимо Барбі й Расті, для нас це обернеться суцільною катастрофою.
— Якщо я скажу йому, аби він нікому, нізащо…
— Послухайте мене, Клер, невже ви не розумієте? Ставки занадто високі. Життя двох людей. І наші також. — Вона зробила паузу. — Вашого сина.
Плечі Клер похилились, але знову розпрямились.
— Тоді забирайте Джо. Я прибуду після Дня побачень. Ренні не запідозрить мене; я зроду не знала Дейла Барбари, і з Расті я також не знайома, хіба що кивали одне одному, зустрівшись на вулиці. Я лікуюсь у доктора Гартвела в Касл Року.
— Але Джо знає Барбі, — терпляче пояснила Джекі. — Це Джо організовував пряму відеотрансляцію, коли Купол обстрілювали ракетами. І Великий Джим про це пам'ятає. Ви можете собі уявити, що він здатен посадовити вас у камеру й пресувати, допоки ви йому не розкажете, куди ми поділися?
— Ніколи! — відповіла Клер. — Я ніколи не викажу!
Джо увійшов до кухні. Клер витерла собі щоки, намагаючись посміхнутись.
— О, привіт, синку. А ми оце щойно балакали про День побачень і…
— Мам, він може на тебе не просто тиснути, — промовив Джо. — Він може тебе катувати.
Клер була шокована.
— Ох, на таке він не здатен. Я знаю, він негарна людина, але він виборний нашого міста, врешті-решт, і…
— Він був виборним, — втрутилась Джекі. — А зараз він висувається на імператора. А говорити рано чи пізно починають усі. Невже вам хочеться, щоби Джо ховався десь і уявляв собі, як вам висмикують нігті?
— Припиніть! — скрикнула Клер. — Це жахливо.
Джекі не відпустила її руки, коли Клер хотіла їх звільнити.
— Ідеться про все або нічого, і для нічого вже запізно. Все перебуває в русі, і ми мусимо рухатись відповідно. Якби йшлося лише про втечу Барбари самотужки, без нашої допомоги, Великий Джим міг би з цим погодитись. Бо кожен диктатор потребує якогось лякайла. Але ж там не лише він, так? І це означає, що він намагатиметься знайти нас і знищити.
— Як би мені хотілося, щоб я ніколи в це не вплутувалася. Не ходила сама на ту зустріч, не дозволяла піти туди Джо.
— Але ми мусимо зупинити його! — заперечив Джо. — Містер Ренні намагається перетворити Честер Мілл на… ну розумієш, на поліцейську державу!
— Я нікого не здатна зупинити! — ледь не ридала вже Клер. — Я збіса усього лиш проста домогосподарка!
— Якщо вас це якось утішить, — сказала Джекі, — ви отримали квиток на цю подорож у ту саму мить, як діти знайшли ту коробочку.
— Ніяк мене це не втішить. Ніяк.
— У якомусь сенсі нам навіть щастить, — продовжувала Джекі. — Ми не затягнули в нашу справу забагато невинних людей, поки що принаймні.
— Ренні з його поліцейськими силами все одно нас знайдуть, — сказала Клер. — Хіба вам це не ясно? Скільки тут того міста?
— На той час, — посміхнулась Джекі безрадісно, — нас буде більше. Озброєних. І Ренні про це знатиме.
— Нам треба якомога швидше захопити радіостанцію, — сказав Джо. — Люди мусять почути іншу точку зору на події. Ми мусимо передавати в ефір правду.
351 
