347 
— Може, це той літак підштовхнув їх до краю, — озвався Твіч. — Той ірландський лайнер, що врізався учора в Купол.
Генріета нічого не промовила на ці його слова, вона відхаркалась і сплюнула в кухонну раковину. Доволі шокуюча демонстрація неприйняття. Вони вийшли надвір.
— Будуть ще й інші люди, котрі так робитимуть, еге ж? — запитала вона, коли вони вже дійшли до кінця під'їзної алеї. — Бо подеколи самогубство просто витає в повітрі. Як вірус якогось грипу.
— Дехто вже встиг, — Твіч не знав, чи дійсно самогубство безболісне[398], як співається в тій пісні, але безумовно, за правильних обставин воно може бути заразливим. Напевне особливо заразливим, коли ситуація безпрецедентна, а в повітрі починає смердіти отак, як цього безвітряного, неприродно теплого ранку.
— Самогубці — боягузи, — заявила Генріета. — Це правило, в якому немає винятків, Дагласе.
Твіч, чий батько довго й важко помирав від затяжного раку шлунка, мав щодо цього сумніви, але нічого не сказав.
Генріета, уперши руки собі в кістляві коліна, нахилилася до Бадді. Той витягнув вгору шию, принюхуючись до неї.
— Ходімо, тут поряд, мій волохатий друже. У мене є три яєчка. Ти можеш їх з'їсти, поки вони не зіпсувалися.
Вона вже було вирушила, та потім знову обернулася до Твіча.
— Самогубці — це боягузи, — повторила вона, роблячи особливий наголос на кожному слові.
5
Виписавшись із «Кеті Рассел», Джим Ренні добре виспався у власному ліжку і прокинувся освіженим. Хоча він нізащо нікому в цьому не зізнався б, почасти причина полягала в тім, що вдома не було Джуніора.
Тепер, о восьмій, його чорний «Гаммер» стояв неподалік ресторану Розі (прямо перед пожежним гідрантом, та яка збіса різниця, пожежного департаменту наразі не існувало). Він снідав із Пітером Рендолфом, Мелом Ширлзом, Фредді Дейтоном і Картером Тібодо. Картер займав вже звичне їм обом місце по праву руку від Великого Джима. Цього ранку він мав при собі два пістолети: власний на стегні та нещодавно повернутий Ліндою «Беретта Таурус» у підпахвеній кобурі.
Квінтет займав баляндрасовий стіл у дальнім кутку ресторану, без усяких докорів сумління витуривши звідти завсідників. Розі до них не підходила, послала Енсона обслуговувати.
Великий Джим замовив три смажених яйця, подвійну порцію ковбаси і домашніх тостів, підсмажених на свинячому салі, як їх колись готувала його мати. Він пам'ятав, що йому рекомендовано скоротити споживання холестерину, але сьогодні хотів набратися якомога більше так потрібної йому зараз енергії. Не тільки сьогодні, він потребуватиме її ще кілька днів; а вже опісля все буде під контролем. Тоді він і займеться своїм холестерином (казка, якою він годував себе впродовж останніх десяти років).
— Де Бові? — запитав він у Картера. — Я бажав бачити цих клятих Бові тут, а вони де?
— Змушені були поїхати на Бетл-стрит. Там містер і місіс Фрімен покінчили життя самогубством, — доповів Картер.
— Той нікчемаха себе уколошкав? — вигукнув Великий Джим. Кілька клієнтів, котрі гуртувались головно біля шинкваса, дивлячись Сі-Ен-Ен, озирнулись на нього, але тут же повідверталися. — Оце так добре! Я й на цент не здивований! — У голові йому майнуло, що дилерство «Тойоти» тепер буде легко прибрати до рук… Але навіщо воно йому? Набагато солодший шмат упав, йому просто в пелену: ціле місто. Він уже почав складати список надзвичайних декретів, які почне впроваджувати, щойно отримає надзвичайні повноваження. Це станеться вже сьогодні ввечері. Але попри все, він так багато років ненавидів того бичого сина Фрімена й оту його цицясту, чиє ім'я римується зі словом «п'ядь».
— Хлопці, вони з Лоіс зараз снідають на небесах, — він зробив паузу, а тоді вибухнув сміхом; не вельми політично, але незмога було стриматись. — У їдальні для прислуги, я не маю щодо цього сумнівів.
— Коли Бові вже туди приїхали, вони отримали ще дзвінок, — далі повідомляв Картер. — З ферми Дінсмора. Там теж самогубство.
— Хто? — спитав Рендолф. — Арлен?
— Ні. Його жінка. Шеллі.
Тут уже насправді стало трохи соромно.
— Давайте схилимо наші голови на хвилину, — промовив Великий Джим і простягнув уперед руки. За одну його руку взявся Картер, за другу Ширлз; підключилися Рендолф із Дейтоном.
— Обоже прошублагословибіднідуші, зарадиісусаамінь, — проторохтів Великий Джим і підняв голову. — Пітере, невеличка справа для тебе.
347 
