326 
— Це не волонтерська місія, брате. Я отримав наказ і в свою чергу наказую тобі. За півгодини. І якщо тобі десь трапиться хтось із твоїх синів, чіпляй і їх з собою.
Він відімкнувся, щоби Роджер не встиг знову завести оте своє плаксиве лайно, і хвильку просто стояв, паруючи. Найменше в світі йому хотілося вбивати решту світлового дня цієї середи на піддавання газових балонів до кузовів ваговозів… але саме це йому доведеться робити, авжеж. Саме це.
Він вихопив із раковини шланг і вставив його кінець між зубних протезів Арлетти Куме і натиснув важіль. Шланг був високого тиску, і труп аж підстрибнув на столі.
— Треба запити крекера, бабуню, — буркнув він. — Не хочу, щоб ти вдавилася.
— Стій! — закричав Ферн. — Все ж витече крізь діру в її…
Пізно.
9
«Бачиш, яким боком це тобі вилізло», — усміхнувся до Расті Великий Джим. А тоді обернувся до Картера й Фредді Дентона.
— Панове, ви чули, як містер Еверет намагався мене залякати?
— Так, звісно, — відповів Фредді.
— Ви чули, як він загрожував не дати мені якихось життєво необхідних медикаментів, якщо я не подам у відставку?
— Атож, — кинув Картер, пославши Расті злий погляд.
Расті сам собі дивувався, яким же він виявився дурником.
«Задовгий день у тебе був — спиши на це».
— Медикаменти, якими він мене шантажував, це, скоріш за все, верапаміл, ліки, що мені їх виписав внутрішньовенно той довговолосий парубок, — знов показав у неприємній усмішці свої дрібні верхні зуби Великий Джим.
Верапаміл. Уперше Расті вилаяв себе за те, що не витяг, не прочитав картку Великого Джима з пазів на дверях його палати. Цей раз був не останнім.
— Якого роду злочин ми маємо наразі, як ви вважаєте? — поставив питання Великий Джим. — Кримінальні погрози?
— Авжеж, і ще вимагання, — підтакнув Фредді.
— К чорту це, — втрутився Картер. — Тут був замах на вбивство.
— І хто його до цього напоумив, як ви гадаєте?
— Барбі, — кивнув Картер і зацідив Расті кулаком просто в губи. Расті аж ніяк не чекав на такий розвиток подій і тому навіть не зробив спроби захиститися. Він поточився назад, вдарився об стілець і впав на нього боком, з рота йому ринула кров.
— Це в тебе через спротив під час арешту, — зауважив Великий Джим. — Але цього недостатньо. Покладіть його на підлогу, хлопці. Я хочу, щоб він лежав на підлозі.
Расті спробував тікати, але лишень встиг відірватися від стільця, як Картер ухопив його за руку й вертонув. Фредді поставив ззаду йому підніжку. Картер штовхнув.
«Наче діти на шкільній перерві», — падаючи, подумав Расті.
Картер завалився поряд. Расті спромігся на один удар. Поцілив Картеру по лівій щоці. Той дратівливо відмахнувся, немов від знахабнілої мухи. За секунду він уже сидів верхи на грудях у Расті й шкірився йому в лице. Авжеж, точнісінько як на шкільному дворі, от тільки нема старшого чергового, який би їх розборонив.
Він повернув голову в бік Ренні, котрий уже підвівся на ноги.
— Не варто вам цього робити, — промовив Расті засапано. Серце билося важко.
Він не міг вдихнути повітря достатньо, щоби його підтримати. Тібодо був дуже важким. Поряд з ними стояв на колінах Фред Дентон. Расті подумав, що він скидається на рефері в якійсь із тих інсценівок, що звуться матчами з реслінгу.
— Але ж я таки зроблю, Еверете, — запевнив Великий Джим. — Фактично, благослови тебе Бог, я мушу це зробити. Фредді, дістань мій мобільний телефон. Він у нього в нагрудній кишені, не хотілося б, щоб його зламали. Цей нікчемаха поцупив його в мене. Можете додати цей факт до рахунку, коли допровадите його до дільниці.
— Є люди, котрі знають, — сказав Расті. Ніколи він не почувався таким безпорадним. І таким дурненьким. Запевнення себе в тому, що не він перший недооцінив Джеймса Ренні-старшого, не допомагало. — Люди, котрі знають, що ви наробили.
— Можливо, — кивнув Великий Джим. — Але хто вони? Чергові Дружки Дейла Барбари, ось хто. Ті, що підбили людей на харчовий бунт, ті, котрі спалили редакцію газети. Ті, котрі, я в цім не сумніваюсь, першим чином встановили цей Купол. Якийсь урядовий експеримент, я гадаю. Але хіба ми пацюки в клітці? Хіба ми пацюки, Картере?
— Ні.
— Фредді, чого ти ждеш?
Фредді слухав Великого Джима з обличчям, що немов промовляло: «О, нарешті я все докумекав». Він видобув телефон Великого Джима з нагрудної кишені Расті й кинув на найближчий диван. І знов обернувся до Расті. — Ти це давно замислив? Давно ти планував замкнути нас у місті, щоб подивитися, що з нами станеться?
326 
